Видатні особистості України. Яків Гніздовський

31 березня 2015 НБУ ввів в обіг монету номіналом 2 гривні  присвячену 100-річчю від дня народження видатного майстра образотворчого мистецтва українського зарубіжжя Якова Яковича Гніздовського – художника, графіка, скульптора, мистецтвознавця, майстра з багатогранним талантом і новаторським підходом до творчості, який відродив мистецтво дереворізу. Різноманітна та надзвичайно багата творча спадщина унікального митця – сотні графічних і малярських творів, гравюри, скульптурні композиції, гобелени, цікаві дослідження про історію мистецтва – збагатила скарбницю українського і світового мистецтва.

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети  – рифлений.

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, праворуч – логотип Монетного двору Національного банку України, рік карбування монети 2015, номінал 2 ГРИВНІ, у колі – стилізовану роботу  Я. Гніздовського «Соняшник» (1974 р.).

На реверсі монети розміщено: у колі  роботу  Якова Гніздовського  «Автопортрет»    (1981 р.); ліворуч роки його життя 1915/1985, унизу напис півколом ЯКІВ ГНІЗДОВСЬКИЙ (праворуч).

Яків Якович Гніздовський

         

           27 січня 1915 січня народився знаменитий український і американський художник (масло, акрил, темпера і акварель) Яків Якович Гніздовський (англ. Jacques Hnizdovsky, хорв. Jakiv Hnizdovskij, пол. Jakob Gniazdowski; 1915-1985, Нью-Йорк), кераміст, мистецтвознавець. Працював у різних жанрах живопису та графіки (портрет, пейзаж, натюрморт, іконопис, побутової жанр, екслібрис, книжкова ілюстрація, прикладна графіка). Автор іконостасу для української греко-католицької церкви святої Трійці в Керганксоні (США). 

               Яків народився 1915 року в галицькому селі Пилипче. Прямий нащадок українського дворянського роду Кораб. З 1933 навчався у Львівській духовній семінарії. Схильність до малювання виявилася в Якова ще під час навчання в гімназії: це були невеликі начерки людей, пейзажів, домашніх тварин. У Львові мешкав у гуртожитку в одній кімнаті зі студентами, пов'язаними з українським підпіллям. Навесні 1934 року польська поліція влаштувала в гуртожитку обшук, під час якого були знайдені пропагандивні листівки. Якова заарештували за підозрою в приналежності до нелегального гуртка. Провів у в'язниці кілька днів. Під час суду свідчив про те, що не мав стосунку до політичної діяльності своїх сусідів по гуртожиткові. Його попросили показати записну книжку й виявили, що під час засідання він намалював усіх, хто перебував у залі суду. Це зробило велике враження на присутніх, стало ясно, що Гніздовського ніщо не цікавить, крім мистецтва. Усі обвинувачення з художника були знято.

У Львові Гніздовський активно поринув у художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). Карикатурист Едвард Козак залучає його до ілюстрування львівської газети «Новий час» і журналу «Комар». Талант молодого графіка був оцінений меценатом і великим знавцем мистецтва митрополитом Андрієм Шептицьким, який надав Гніздовському стипендію для продовження художньої освіти у Варшавській Академії мистецтв, де він з 1938 вивчав живопис та графіку.

          Через початок Другої світової війни з 1939 навчався в Загребській академії мистецтв (Хорватія). Навчаючись у Заґребській академії мистецтва Гніздовський також займається в основному живописом. Водночас він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена, де пробув до 1949.

       Його перші роботи з дерева, створені в 1944 році, -  етюди фігур. Натхнення Яків Гніздовський черпав у гравюрах Альбрехта Дюрера. Одна із найоригінальніших ранніх гравюр художника «Кущ», створена ним тому ж 1944 року, містить елементи, які стануть провісниками його зріліших робіт. Зосередження на ізольованій формі природи, заповнення простору заплутаним переплетенням безлистих гілок — це ідеї, які стануть центральними для його стилю. За час, що Гніздовський прожив в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена, йому вдалося створити лише два дереворізи. Попри це, він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». Крім цього художник працював над афішами, підручниками, рекламою, захоплювався екслібрисами.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ПЕРІОД.

     1949 — переїхав у США, оселився в місті Сент-Пол (Міннесота), де отримав посаду дизайнера в рекламній фірмі Brown and Bigelow. 1950 — переїхав у Нью-Йорк, улаштувався в Бронксі біля Ботанічного саду й зоопарку. Дебютне визнання в США художник отримав в 1950 році на виставці графіки в Міннеапольскому інституті мистецтв. За дереворит «Кущ» йому була присуджена друга премія. Друга нагорода була присуджена Гніздовському через кілька тижнів на торгово-промисловій виставці штату Міннесота за картину «Яйця». Ця нагорода підштовхнула його до думки переїхати в Нью-Йорк для того, щоб займатися лише мистецтвом.

У США Гніздовський надихнувся японською ксилографією. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Основною причиною цього стала відсутність у художника необхідних коштів для оплати натурщиків після переїзду в Нью-Йорк. Однак те, що спочатку було лише змушеною заміною, пізніше стало його основною та улюбленою темою. Художник був добре відомий у всіх ботанічних садах Нью-Йорку, там він знаходив добровільних безкоштовних «моделей». Багато таких «моделей», згодних позувати, як писав художник, «за арахіс», він знайшов у Бронкському зоопарку. Однією з улюблених «моделей» Гніздовського був орангутанг Енді, який жив в «Будинку мавп» Бронкського зоопарку. Коли Енді помер, Бронкський зоопарк відразу ж придбав ксилографію з його зображенням. 

Інша улюблена «модель» художника — вівця із зоопарку Бронкса, що позувала для однієї з найвідоміших гравюр Гніздовського «Вівці». Ця гравюра була зображена на плакаті дуже успішної виставки Гніздовского в галереї Ламлі Казале в Лондоні. Гніздовський різав переважно на вишні, груші, буку або яблуні. Більшість ксилографій художника була надрукована на «васі» (японському рижовому папері). В 1954 році відбулася його перша персональна виставка в США. Остаточне визнання майстерності Гніздовського в США відбулося, коли галерея Асоціації Американських Мистців у Нью-Йорку купила 220 відбитків його серії дереворізів «Сосни».

1956–1958 — удосконалював майстерність у Парижі. Там же 16 лютого 1957 одружився з Стефанією Кузан — донькою вихідців з України після Першої світової війни. За два неповні роки проживання в Парижі Гніздовський мав три успішні виставки. Там він уперше виставив олійні картини, кераміку і скульптуру малих форм. Після 1960 року художній авторитет Гніздовського зріс, він здобув міжнародне визнання. Його роботи широко експонувалися в країнах Африки та на Близькому Сході, у Великобританії, Західній Німеччині, Чехословаччині, Японії. Його гравюри стали темою документального фільму «Вівці в дереві», який одержав нагороду на кінофестивалі в Нью-Йорку. Пітер Вік, куратор відділу графіки бібліотеки Гарвардського університету, писав: «Ксилографія Якова Гніздовського є одним із найбагатших і найоригінальніших здійснень в американськім графічнім мистецтві за останні тридцять років».

Яків Гніздовський був членом редколегії журналу екслібристів Великобританії й членом Американського товариства аматорів і творців книжкового знака, постійним кореспондентом журналу Філадельфійського відділу Об'єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА) «Замітки з мистецтва». Він є автором низки статей на художні теми. Його спостереження та думки вийшли в 1967 році в Нью-Йорку окремою книгою «Пробуджена царівна».

Спадщина Якова Гніздовського становить сотні картин, а так само більш ніж 300 гравюр (ксилографії, офорти та ліногравюри). У свій час дві його картини — «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі. Твори Гніздовського зберігаються у приватних збірках та музеях, зокрема, в Конгресовій бібліотеці, Бостонському музеї, Філадельфійському музеї, Університеті Делавер, Університеті Вашингтона, Батлер Інституті, фундації Вудварда, збірці Нельсона Рокфеллера (у США), а також у музеях Японії. Його архіви розміщаються в Слов'янському відділі Нью-йоркської публічної бібліотеки.

Яків Гніздовський є автором марок пластової пошти, непоштових марок, які видавалися підрозділами української скаутської організації Пласт в нью-йоркському пластовому таборі «Вовча тропа». 

         Перша серія з чотирьох марок, виконаних за проектом Гніздовського, була випущена 29 травня 1954 року Пластовою командою Свята Весни округу Нью-Йорк на честь Свята Весни. Художник зобразив пластовий знак відмінності і Святого Георгія, покровителя Пласту. Марка була видрукувана офсетним друком в друкарні «Small Photo-Offset Reproduction» в Нью-Йорку. Одночасно були виготовлені картмаксімуми. Марки гасилися спеціальним штемпелем, виконаним за малюнком Я. Гніздовського. 28 серпня 1961 року був випущений блок з чотирьох ювілейних марок на честь 50-ї річниці організації Пласт. Проекти цих марок були також підготовлені Яковом Гніздовським. На марках були зображені портрети основоположника Пласту Олександра Тисовського, колишнього глави Пласту Северина Левицького (Северин Левицький), золотий ювілейний значок Пласту та перша марка пластової пошти 1926 року. 

У 1990 році Союз українських філателістів і нумізматів (США) підготував для виставки «UKRAINPEX» приватний філателістичний сувенір - конверт із спецпогашенням, який був присвячений художникові. В 1990 удова художника Стефанія Гніздовська передала в дарунок музеям у Києві, Львові й Тернополі низку  його робіт, пізніше роботи художника були подаровані музеям в Івано-Франківську й Чернівцях. Кілька ориґіналів його графічних робіт зберігаються в Борщівському краєзнавчому музеї. У 2005 році вдова художника передала в дарунок Львівському національному музею погруддя Якова Гніздовського роботи Лео Мола (Leo Mol).

За матеріалами: bank.gov.ua  та  incognita.day.kiev.ua

Нові 100 гривень

Сьогодні в обігу з’явиться нова купюра 100 гривень

Національний банк України з 9 березня 2015 року вводить в обіг нову банкноту номіналом 100 гривень зразка 2014 року, повідомляє ТСН. 

Заступник голови Національного банку України Яків Смолій зазначив, що з введенням в обіг 100-гривневої банкноти розпочинається оновлення попереднього ряду банкнот, які були випущені у 2003-2007 роках.

З його слів, портрет Тараса Шевченка, який є на 100-гривневих банкнотах, і буде розміщений на банкноті нового зразка 2014 року.

За інформацією НБУ, нова банкнота має переважаючий жовто-оливковий колір і тонований під цей колір банкнотний папір.

При розробці оновленої банкноти були реалізовані найсучасніші світові технології, зокрема, на 100-вій купюрі з'являться два нові сучасні елементи захисту - "віконна" захисна стрічка та оптично-змінний елемент SPARK.

Також, зазначили в НБУ, на лицьовому боці банкноти окремі зображення мають рельєф, що можна визначити на дотик.

За матеріалами: unian.ua

Новий портрет Єлизавети II

В Національній портретній галереї британської столиці представили новий портрет королеви Єлизавети II, який найближчим часом з’явиться на місцевих монетах. Як повідомили в Королівському монетному дворі, це п’ятий варіант зображення монарха на грошових знаках за час її правління і перший з 1998 року.

Портрет був розроблений гравером і дизайнером Джоді Кларком. Зображення профілю королеви з короною на голові, було вибрано на закритому конкурсі, організованому Королівським монетним двором. «Зміна портрета є історичною подією 2015 року», – упевнені його представники.

33-річний Кларк став наймолодшим з п’яти дизайнерів, що створювали портрети королеви за час її царювання. «Мені дуже подобалися портрети на попередніх чотирьох монетах – кожен сильний по-своєму, – зазначив фахівець. – Я все ще не можу повірити, що саме мій королівський портрет буде розміщений на мільйонах монет, що грають важливу роль в тисячолітній історії Королівського монетного двору».

Перш ніж нові монети увійдуть в обіг, має пройти якийсь час – спочатку вони будуть доставлені в касові центри і банки першої інстанції, при цьому старі залишаться в обороті. Середня тривалість життя кожної монети складає близько 20-25 років. Станом на березень 2014 року в обігу перебуває близько 28,9 млрд монет, загальна вартість яких становить 4 млрд фунтів ($ 6170 млн).

Презентація нового портрета монарха була приурочена до 50-ї річниці з дня смерті скульптора Мері Сіллік – першої художниці, яка створила портрет королеви для грошових знаків країни.

За матеріалами: ІТАР-ТАСС

Видатні особистості України. Михайло Вербицький

Присвячена 200-річчю від дня народження Михайла Михайловича Вербицького – українського композитора, громадського діяча, хорового диригента, священика Української греко-католицької церкви, автора музики Державного Гімну України. Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування - спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр - 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

 

             На аверсі монети розміщено: угорі – напис УКРАЇНА, стилізовану композицію: на тлі державного прапора України рядки – ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНИ /І СЛАВА, І ВОЛЯ, /ЩЕ НАМ, БРАТТЯ /МОЛОДІЇ,/ УСМІХНЕТЬСЯ/ ДОЛЯ., під якими - малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч зображено групи виконавців гімну; унизу – номінал 2/ГРИВНІ, рік карбування монети – 2015 (праворуч), логотип Монетного двору Національного банку України (ліворуч).

На реверсі монети зображено портрет Михайла Вербицького, ліворуч від якого – рослинний орнамент, ліру, під якою стилізований нотний ряд, роки життя: 1815 (ліворуч), 1870 (праворуч) та унизу праворуч – напис півколом МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ

          Художник: Кочубей Микола

          Скульптор: Дем`яненко Володимир, Атаманчук Володимир

Вербицький Михайло Михайлович

(*4 березня 1815, с. Явірник Руський †7 грудня 1870, с. Млини) 

український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, 

автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич – перемишльський  владика Іван Снігурський – один із найяскравіших діячів УГКЦ.

1828 – Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

На Пасху наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, І. Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора  Алоїза Нанке. У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вінцентій Серсаві, Францішек Лоренц.

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемиського хору, в якому були твори віденських класиків Й. Гайдна В. А. Моцарта, музика композиторів «золотої доби» української музики – М. Березовського та Д. Бортнянського.

Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.

Згодом вступив до Львівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, просипання ранкових молитв». Втретє облишив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім'ю.

Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін.

Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому щойно 1850 року отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської  парохії  на іншу. 1856  року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.

1860-ті роки – з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. – але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк  і  Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території  Підкарпатського воєводства Польщі).

  

Був двічі одруженим, двічі овдовів: вперше – через рік після одруження, друга дружина померла передчасно. Мав синів: Івана – в першому шлюбі, Андрія – в другому.

12 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини (Польща), будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.

У червні 2013 завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам'ятник встановлять у львівському сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки.

27 лютого 2015 депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі – тернопільській музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького.

За матеріалами: bank.gov.ua та uk.wikipedia.org

Нова монета США із серії "Президенти"

Монетний двір США випустив тридцять третю монету серії «Президенти».

     

Новий президентський долар присвячений Гаррі Трумена (1884-1972) - 33-му президентові США в 1945-1953 рр.

Монета викарбувана з латуні якістю «анциркулейтед» на монетних дворах у Денвері та Філадельфії. Маса монети - 8,1 г, діаметр - 26,5 мм, товщина - 2 мм.

На аверсі президентського долара викарбувано зображення Статуї Свободи. Зліва півколом викарбувано напис - «UNITED STATES OF AMERICA», поруч вказаний номінал - «$ 1».

На реверсі монети зображено портрет Гаррі Трумена. У верхній частині монети півколом викарбувано ім'я президента - «HARRY S. TRUMAN». У нижній частині, також півколом, вигравірувано: «IN GOD WE TRUST», «33rd PRESIDENT», «1945-1953». Дизайнер реверсу - Don Everhart.

Гурт монети гладкий, на ньому викарбувано напис «E PLURIBUS UNUM», вказано рік карбування і знак монетного двору.

Гаррі Трумен

Гаррі Трумен народився 8 травня 1884 року в місті Ламар в родині Джона Андерсона Трумена і Марти Еллен Трумен.Его батько працював фермером. Через 10 місяців після народження Г. Трумена сім'я переїхала в Харронсвіль. Коли йому виповнилося 6 років, всі переїхали в Індепенденс. У 8 років Г. Трумен пішов до школи, його захопленнями були музика, читання та історія. На зерновій біржі його батько розорився, і Г. Трумен не зміг поступити до коледжу і працював на елеваторі.

У 1905 році Трумен був призваний до Міссурійській Національну Гвардію і служив там до 1911 року. До відправлення до Франції працював у місті Форт-Сілла в штаті Оклахома.

Під час першої світової війни командував артилерійською батареєю D 129-го полку польової артилерії 60-ї бригади 35-ї піхотної дивізії. Під час раптової атаки німецьких військ в Вогезах батарея початку розсіюватися; Трумен наказав повернутися на зворотну позицію. Поки Трумен командував батареєю, жоден солдат не загинув.

Після 1914 року у Трумена з'явився інтерес до політики.Він привітав обрання Вудро Вільсона на пост президента.

У 1922 році завдяки меру Канзас-Сіті Тому Пендергаста Трумен стає суддею окружного суду в східному окрузі Джексон. Хоча в 1924 році на переобрання окружного судді він зазнав невдачі, в 1926 і 1930 році він все ж був обраний ним.
У 1934 році Трумен був обраний сенатором США. Він був прихильником «нового курсу», запропонованого Рузвельтом. У 1940 році він очолив надзвичайний комітет з дослідження програми озброєння федерального уряду.

У листопаді 1944 року Франклін Рузвельт перед президентськими виборами зупинився на кандидатурі Трумена на пост віце-президента. Демократичне партійне керівництво рішуче висловлювався проти повторного обрання віце-президента Генрі Воллеса. 20 січня 1945 розпочався четвертий термін Рузвельта. Трумен вступив в повноваження віце-президента, а вже 12 квітня 1945 р., коли Рузвельт помер, Трумен став президентом США.

Коли Трумен став президентом США, він зіткнувся зі складною ситуацією - в Європі завершувався розгром нацистської Німеччини, а відносини з СРСР погіршувалися.

Трумен вважав, що Рузвельт на конференції в Ялті пішов на занадто великі поступки Сталіну. Виникли розбіжності з приводу звільнення Європи і особливо Східної Європи. 24 липня Трумен повідомив Сталіна, що він створив атомну бомбу, не кажучи про це прямо. Він сподівався, що війна з Японією буде закінчена до того, як СРСР оголосить їй війну. У своєму Потсдамському щоденнику президент писав: «Ми розробили найжахливіше зброю в історії людства ... Ця зброя буде застосована проти Японії ... так, щоб військові об'єкти, солдати і моряки були цілями, а не жінки і діти.

Навіть якщо японці дикі - нещадні, жорстокі і фанатичні, то ми, як керівники світу, для загального блага не можемо скинути цю жахливу бомбу і стару, ні на нову столицю ». У серпні 1945 року Трумен був ініціатором атомної атаки Хіросіми і Нагасакі. Після цього війська США окупували Японію. Після війни відносини між СРСР і США стали погіршуватися. 5 березня 1946 був тоді в США Уїнстон Черчилль отримав запрошення Вестмінстерського коледжу в Фултоні прочитати лекцію про «світових справах». Черчілль виставив умову, що Трумен повинен супроводжувати його в Фултон і бути присутнім при мові, яку він виголосить. 12 березня 1947 Трумен проголосив свою доктрину, яка передбачала допомогу Туреччини та Греції для того, щоб врятувати їх від «міжнародного комунізму». Це було одним з ключових подій початку холодної війни.

У 1947 році був розроблений план Маршалла, який передбачав відновлення економік європейських країн на певних умовах. У програмі брали участь 17 країн. План реконструкції, вироблений на зустрічі учасників європейських держав, був оприлюднили 5 червня 1947 року. Пропонувалася така ж допомога СРСР та його союзникам, але Радянський Союз відмовився від участі.

План діяв чотири роки, починаючи з квітня 1948 року. Під час цього періоду 13 мільярдів доларів економічної та технічної допомоги було виділено щоб допомогти відновленню європейських країн, що об'єдналися в Організацію Європейського Економічного Співробітництва. Трумен був прихильником створення військового блоку НАТО. Він пропонував це зробити для того, щоб зупинити експансію Радянського Союзу в Європі.  4 квітня 1949 США, Канада, ряд європейських країн і Туреччина підписали договір про створення нового військового альянсу.

1 жовтня 1949 Мао Цзедун проголосив Китайську Народну Республіку. Повалений Чан Кайши біг на острів Тайвань під прикриттям військ США. З їх відома Тайвань влаштовував військові нальоти на китайські міста, поки в районі міста Шанхай не була розміщена радянська угрупування ВПС.

У 1945 р. Хо Ші Мін у В'єтнамі проголосив на звільненій території незалежну Демократичну Республіку В'єтнам (ДРВ). Проте Франція почала колоніальну війну проти В'єтнаму.

Після того, як у 1950 році ДРВ була офіційно визнана СРСР і Китаєм, США почали надавати значну військово-економічну допомогу Франції. У 1950 році Франції було виділено 10 млн доларів, у 1951 році - ще 150 млн доларів.

25 червня 1950 північнокорейська армія почала наступ на Південну Корею. Практично відразу у війну втрутилися США, зумівши заручитися при цьому підтримкою ООН. Зазнавши важкі поразки в перший місяць, надалі американські війська зуміли зупинити просування північнокорейців, а у вересні - почати успішний контрнаступ. Від повного знищення КНДР була врятована Китаєм, відправивши їй на допомогу значні військові сили. Після нової серії поразок військ ООН лінія фронту стабілізувалася, і в Кореї почалася позиційна війна.Корейська війна була однією з найважливіших подій у зовнішній політиці США першої половини 1950-х років. Її затягування і стала очевидною до 1952 року безплідність самим негативним чином позначилися на політичному рейтингу Трумена, не балотувався на чергових президентських виборах.

Перемога на них кандидата від республіканців Дуайта Ейзенхауера була багато в чому обумовлена його обіцянками припинити бойові дії в Кореї. Головним чином у зв'язку з Корейською війною Трумен залишився в історії США як президент, що мав найнижчий рейтинг під час перебування на посту. У період президентства Трумена залишалися напруженими відносини з профспілками. У 1947 році був прийнятий відомий закон Тафта - Хартлі, який істотно обмежує право на страйк. У тому ж році Трумен робить перші спроби десегрегации, що викликає розкол в Демократичній партії і поява групи діксікратов.

Була прийнята програма забезпечення безпеки країни, в сенаті впливом користувався Джозеф Маккарті, який вважав, що комуністи проникнули в уряд, що призвело до значного обмеження громадянських прав і свобод і цькуванні комуністів (маккартизм). У 1948 році Трумен представив програму «Справедливий курс», яка передбачала контроль цін, кредитів, промислових продуктів, експорту, зарплат і квартирних плат.

Проте Конгрес контролювався республіканцями, які були проти цього. Протягом свого терміну він протистояв Конгресу та накладав вето, якщо то здавалося йому неправильним.

1 листопада 1950 двоє пуерториканців, Гріселіо Торресола і Оскар Колаццо намагалися вбити Трумена в його власному будинку. Однак вони не змогли проникнути в його будинок - Торресола був убитий, а Колаццо поранений і заарештований. Останній був засуджений до смертної кари на електричному стільці, однак в останній момент Трумен замінив йому кару довічним ув'язненням.

У 1952 році Трумен не висував свою кандидатуру на виборах 1952 року. Президентом країни став Дуайт Ейзенхауер. У 1957 році в Індепенденсі Трумен відкрив свою бібліотеку. У 1964 році президентом став Ліндон Джонсон, який здійснив багато планів Трумена.

Помер Трумен о 7.50 ранку 26 грудня 1972 року від пневмонії в Канзас-Сіті. Похований у дворі Бібліотеки Трумена. Через 34 року в цей же день помер інший президент США - Джеральд Форд.

За матеріалами: .gold10.ru та 100v.com.ua