Видатні особистості України. Галшка Гулевичівна

 

     Національний банк України вводить в обіг пам’ятну монету «Галшка Гулевичівна» номіналом 2 гривні, присвячену відомій постаті культурно-національного відродження України кінця XVI – початку XVII ст. – Єлизаветі (Галшці) Василівні Гулевичівні, яка походила з волинської шляхетської родини і була однією із засновниць Київського братства, Богоявленського монастиря і при ньому школи для дітей, відписавши для цих цілей у 1615 році свою садибу із землею в Києві на Подолі. Цим було покладено початок Київській братській школі (згодом Києво-Могилянській академії).

На аверсі монети розміщено: угорі напис НАЦІОНАЛЬНИЙ/БАНК УКРАЇНИ, праворуч від якого – малий Державний Герб України; стилізовану композицію, що символізує передавання землі, - на тлі сторінки з автографом Галшки Гулевичівни зображено перо (угорі) та печатку (унизу), праворуч – номінал 2 ГРИВНІ, під яким рік карбування монети 2015 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено стилізовану композицію: угорі – фасад будинку, з якого починалася історія Київської братської школи, під яким напис ГАЛШКА/ГУЛЕВИЧІВНА та роки її життя 1575/1642, ліворуч зображено Галшку Гулевичівну з дітьми.

Художник: Іваненко Святослав

Скульптор: Іваненко Святослав

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – «спеціальний анциркулейтед», маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

Галшка Гулевичівна

Серед тих, кого славний гетьман Петро Конашевич Сагайдачний щиро шанував за християнсько-чисту душу і вірність Україні була  волинянка Галшка (Лисавета) Василівна Гулевичівна.

Народилася Єлизавета Гулевичівна 9 грудня 1577 року на Волині, в селі Затурці. Там вона зросла дівчиною-красунею, яка оволоділа кількома мовами, стала високоосвіченою жінкою.

24 грудня 1594 року Галшка обвінчалася з Христофором Потієм, юнаком з єпископської родини. Та подружнє щастя не склалося. Надто різні погляди були в них і на долю свого народу, і на релігію. Незабаром Христофор від тяжкої простуди вмер. Через 5 років Галшка втратила батька. Двоюрідна сестра Ганна кличе її до Києва. А вже 1606 року Галшка виходить заміж за давнього друга родини Стефана Лозку.

У власності Лозків була величезна маєтність на Київському Подолі, в навколишніх селах, містечках. Діяльна, невтомна Галшка взяла на себе управління ними. Але найбільше часу тратила на читання книг, старих літописів, які зберігались в соборах Подолу. Весь Київ знав її як одну з найосвіченіших жінок того часу.

Галшка співчутливо ставилася до релігійного руху, що виник у Києві завдяки діяльності архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького та гетьмана війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного. Після страшної пожежі на Подолі в 1614р., в якій згоріла книгозбірня та Богоявленська школа, Галшка за згодою Стефана Лозки зробила пожертвування Київському братству. Вона 14-15 жовтня 1615р. склала заповіт, за яким відписала свою садибу з землями на Подолі для заснування монастиря, шпиталю та школи для дітей шляхти і міщан. Цим було покладено початок Київській братській школі.

Київська братська школа, отримавши добрих вчителів і мужніх покровителів, швидко посіла провідне місце в культурному й суспільному житті України й незабаром перетворилася на Академію. Так розпочався відлік історії української aima mater вищої освіти, культури й християнського благочестя – Києво-Могилянської академії, яка набула міжнародного значення.

 Через деякий час після смерті чоловіка (1618р.), Галшка Гулевичівна переїзджає до Луцька і пов’язує своє життя з Хрестовоздвиженським братством. Вона разом з ректором братської школи Єлисеєм Ільковським та педагогами П. Босинським, А. Славинським та іншими поширювала національну культуру, протистояла натиску єзуїтів та уніатів на православ’я, купувала стародруки для Луцького братства, своїми коштами допомагала убогим і немічним.

Померла Єлизавета Гулевичівна 15 чи 17 березня 1642р. Надгробок з її ім’ям довго зберігався біля Братської церкви у Луцьку. Та і понині ім’я полум’яної волинянки з козацьким патріотичним характером живе в пам’яті волинян, всього українського народу.

За матеріалами: bank.gov.ua та biblioteka.volyn.ua

До 200-річчя з дня народження М. Вербицького випустять ювілейну монету

Президент України підписав указ № 6/2015 «Про відзначення 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького та 150-й річниці першого публічного виконання національного гімну», яким глава держави доручив МЗС вжити заходів щодо впорядкування місця поховання Михайла Вербицького на території Республіки Польща.

Зокрема, Кабінету Міністрів за участю Національної академії наук України доручено провести за участю представників органів державної влади та місцевого самоврядування та громадськості урочистостей з нагоди 200-річчя від дня народження М. Вербицького.

Також доручено підготувати та випустити ювілейне друковане видання про історію створення гімну України, життєвого шляху авторів національного гімну, нотні видання Вербицького, а також його музичної спадщини на компакт-дисках. Крім того, указом передбачено випуск в обіг ювілейної монети, випуск поштової марки і конверта на честь 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького.

 За матеріалами:  vybor.ua

Фолклендський бій

Британський монетний двір в грудні 2014 року випустив пам’ятну монету £ 2 на честь сторіччя з дня битви на Фолклендських островах.

На аверсі монети поміщений портрет імператриці Єлизавети II, навколо портрета коло з перлин, далі обід з жовтого металу. По колу написи: Elizabeth II, Falkland islands (Єлізавета ІІ, Фолклендські острови), 2014 (рік випуску монети).

На реверсі в центрі вигравіруваний швидкий і легкий крейсер Глазго, що став одним з ключових кораблів в бою. Вода навколо крейсера схвильована вибухом бомб. На хвилі вказано рік битви (1914). По колу, в ободі з жовтого металу написи: Battle of the Falkland Esland (Битва біля Фолклендських островів), two pounds (номінал монети – 2 фунти).

Монета виконана їх біметалу.

Картина британського художника Вільяма Вайлі: 

Загибель броненосних крейсерів   та  «Гнейзенау». 8 грудня 1914

Фолклендський бій (англ. Battle of the Falkland Islands, нім. Seegefecht bei den Falklandinseln) – морський бій 8 грудня 1914 східніше Фолклендських островів між ескадрою британського флоту віце-адмірала Д.Старді та крейсерською ескадрою німецького флоту під командуванням віце-адмірала М.фон Шпеє.

Фолклендський морський бій став наслідком поразки, яку зазнав британський  флот у бою поблизу чилійського міста Коронель.  Британське Адміралтейство відреагувало швидко на такий перебіг подій і вислало на пошук та знищення німецької Тихоокеанської ескадри потужні сили.

Германська ескадра (2 броненосних і 3 легких крейсери, 2 транспорти і госпітальне судно), що виконувала свою задачу по відволіканню значних сил британського флоту, отримала наказ прориватися до Німеччини. Не маючи даних розвідки про дислокацію та переміщення британських бойових кораблів, адмірал фон Шпеє вирішив завдати на останок удару по англійській військово-морській базі Порт-Стенлі на Фолклендських островах, де за його даними був лише застарілий ескадрений броненосець «Канопус». Але, несподівано для німецького адмірала, виявилося, що до ВМБ на островах в переддень цього прибула окрема британська ескадра (2 лінійних, 3 броненосних і 2 легких крейсера, 1 допоміжний крейсер) під прапором віце-адмірала Д.Старді.

Зустрівши несподівано сильний опір, М.фон Шпеє намагався втекти, але британські кораблі негайно організували переслідування німців, й незабаром наздогнали німецьку крейсерську ескадру. Фон Шпеє наказав легким крейсерам і транспортам розходитися в різних напрямах. Їх сталі переслідувати британські броненосні й легкі крейсери, а лінійні крейсера вступили бій з німецькими броненосними крейсерами і потопили їх. Були знищені також 2 легких німецькі крейсери і транспортне судно. Лише німецьким крейсеру «Дрезден» і госпітальному судну «Зейдліц» вдалося втекти з поля битви.

Наслідком перемоги англійської ескадри стало значне поліпшення позицій британського флоту у південній Атлантиці та Тихому океані, та можливість позбавитися необхідності виділяти значні сили на другорядні театри воєнних дій, а німецьке командування позбавилося потужного крейсерського з'єднання.

За матеріалами: pobjoy.com та Вікіпедії

Видатні особистості України. Василь Липківський

 27 листопада 2014 року Національний банк України ввів  в обіг пам'ятну нейзильберову монету «Василь Липківський» номіналом 2 гривні із серії «Видатні особистості України», присвячену 150-річчю від дня народження церковного й освітнього діяча, реформатора, першого митрополита Української автокефальної православної церкви, талановитого проповідника.

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ; у центрі композицію: в обрамленні тернового вінця, що символізує трагічну долю Василя Липківського, стилізоване зображення Євангелія на тлі Софійського собору в Києві, настоятелем якого був митрополит, логотип Монетного двору Національного банку України (праворуч), унизу – рік карбування монети 2014 та номінал – ДВІ ГРИВНІ.

На реверсі монети розміщено: портрет Василя Липківського, з обох боків від якого зазначені роки його життя, – 1864 та 1937, угорі півколом – напис  МИТРОПОЛИТ ВАСИЛЬ ЛИПКІВСЬКИЙ.

Художник: Кочубей Микола

Скульптор: Дем`яненко Володимир

Митрополит Василь Липківський (1864— 1937) — одна із найбільш трагічних фігур у сучасний історії України, людина, яка стояла у витоків творення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і віддала за її становлення своє життя. Липківський очолював УАПЦ у 1921—1927 роки. Це були часи більшовицької окупації України та розгорнутого тотального владного терору, метою якого було фізичне винищення всіх інакодумців. До них належали також ті люди церкви, які не йшли на компроміси чи на співпрацю з органами.

Василь Липківський народився 1864 року в селі Попудні Київської губернії (нині Черкаська обл.). Закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослів’я; через рік став священиком і був призначений настоятелем собору в місті Липівці Київської губернії. Невдовзі він став доглядачем церковних шкіл Липовецького повіту — по суті, організатором шкільної мережі в повіті. Саме тоді проявився його талант організатора й педагога. Пізніше він став директором нововідкритої в Києві церковно-вчительської школи.

Вже в молоді роки Василь Липківський розумів несумісність таких понять, як українські православні, з одного боку, і російська церква — з іншого; він характеризував тогочасну роль Російської православної церкви в житті українського народу як «повну підлеглість державі російській і рабське виконання її завдань». Він завжди виступав проти безправності церковних громад, проти свавілля вищого духівництва та монастирів. Все це поступово утворило, за його словами, «величезне провалля між зовнішньою величністю й внутрішньою нікчемністю церкви (російської), яка трималася державною — поліцейською підтримкою».

Починаючи з 1917 року, протоієрей Василь Липківський став одним із лідерів українського церковно-визвольного руху — руху за утворення Української автокефальної православної церкви, церкви, яка б «говорила» українською. І 22 травня 1919 року отець Василь відслужив першу літургію українською мовою в колись збудованому гетьманом Іваном Мазепою Микільському соборі (сьогодні знесений). Що, однак, йому не минулося: за проведення служб Божих українською мовою ієрархи російської церкви двічі забороняли отцю Липківському проведення богослужінь.

У жовтні 1921 року зусиллями Липківського і його однодумців було скликано перший Всеукраїнський Церковний Собор — у Софії Київській. Але вийшло так, що жоден єпископ (усі вони належали до Російської православної церкви в Україні) не захотів узяти участь у Соборі українських православних. Це означало, згідно з канонами Церкви, що Собор не мав права обирати предстоятеля церкви (митрополита) та, в результаті, покладати єпископів. Для багатьох віруючих тоді повстало запитання — чи був присутній на Українському Соборі Христос, чи говорив на Соборі Дух Святий?

Із першою доповіддю на Соборі виступив протоієрей Василь Липківський. Він сформулював такі тези на розгляд православних: «1. Усі вірні, які прибули на Собор, є не приватні особи, а обранці-представники своїх церковних громад, і тому на Соборі лунає голос усієї Української церкви. 2. Усі члени Собору зібрались для вирішення справ Христової церкви в Україні, отже, з нами перебуває сам Христос. 3. Усі члени Собору вірують, що Українською церквою керує Дух Святий і що їх зібрала на Собор благодать Св. Духа. 4. Це все означає, що Собор має всі умови для того, аби бути цілком канонічним. 5. Московські єпископи не прибули на Собор через те, що вони не вважають себе членами нашої Церкви або не вважають себе обранцями цієї Церкви».

Після уважного обговорення тез отця Василя Собор визнав своє зібрання канонічним і правочинним голосом усієї Української церкви.

Далі події на Соборі розвивалися так: на підставі дослідження Святого письма Собор декларував, що в апостольські часи взагалі не існувало єпископської висвяти й що, наприклад, апостола Павла висвятили пророки, які не були єпископами. Також апостол Тимофій був висвячений «покладанням рук священиків» (а не єпископів). Адже благодать Св. Духа притаманна не окремим єпископам, а Церкві в цілому, тобто громаді вірних. Тому Українська церква також має повне право покласти на обранця свої руки й звести на нього благодать Св. Духа, як це мало місце в апостольські часи.

І так сталося: Всеукраїнський церковний собор висвятив — покладанням рук усього духовенства — свого першого єпископа Василя Липківського й обрав його главою Української автокефальної православної церкви — Митрополитом Київським і всієї Русі. Після цього була висвячена українська ієрархія й затверджені головні — нові й необхідні — засади життя Української церкви, такі, як автокефалія, відокремлення від держави, соборність, а також — рідна мова в храмах та в церковних школах. Ось таким древнім християнським чином Василь Липківський став митрополитом і приступив до реформації УАПЦ.

Звертаючись у завершальний день Собору до українського люду православного, Василь Липківський сказав: «Все, що сталося, було підготовлено найкращими силами України», — і закликав делегатів «не тільки берегти Церкву, а й ширити. Кожен з вас повинен бути апостолом церкви Української».

Під проводом митрополита Василя церква почала впроваджувати українську мову в богослужіння і відроджувати давні національні традиції в церковному житті; парафіяни ж брали небувало активну участь у житті своїх церков. З часом УАПЦ зростала — деякі історики вважають, що тоді число її парафій сягнуло двох тисяч (досить багато на ті часи). Іншими словами, УАПЦ стала народною, а її кращих єпископів віруючі вельми шанували й любили. Василя ж Липківського називали «народним митрополитом» — він був духовним вождем українського народу.

Така ситуація не могла не викликати занепокоєння більшовицької влади. Митрополита Василя неодноразово заарештовували й ув’язнювали, забороняли йому виїздити до своїх парафіян за межами Києва. Він, однак, долаючи перешкоди, об’їжджав своїх вірних. А 1927 року влада сфабрикувала «Другий Собор УАПЦ», який під загрозою арешту і заслання всіх його учасників та під тиском зрадницької частини єпископату УАПЦ проголосував за переобрання Липківського. Як пише Арсен Зінченко в своїй книзі «Митрополит Василь Липківський» (2007), «протоколи другого Собору передають гнітючу атмосферу засідань, створену присутністю і прямим втручанням у перебіг засідань службистів ГРУ та його агентури в середовищі делегатів». То ж не дивно, що більшість Собору ухвалила «звільнити Василя Липківського від тягаря митрополичого служіння». А через три роки (1930) Українську автокефальну православну церкву — першу незалежну церкву в історії України — було зліквідовано.

Після 1927 року Василь Липківський прожив ще 10 років — усіма забутий, у злиднях, під постійним наглядом, із періодичними арештами. Мешкав він тоді у передмісті Києва, де продовжував працювати — писав «Історію Української церкви» та безцінні проповіді, листувався з українськими церковними діячами за кордоном, робив українські переклади богослужебної літератури, удосконалював церковний устав — готувався (!) до розбудови Української церкви.

Помер Василь Липківський насильницькою смертю, без належного слідства та суду, за рішенням так званої «трійки» — Митрополита незалежної української православної церкви було розстріляно в НКВC. Це сталося 27 листопада 1937 року.

Нам залишилися полум’яні рядки його проповідей, сторінки «Історії Української церкви», переклади богослужбової літератури, роздуми про долю народу й заповіт — будувати рідну українську Церкву. Митрополит Василь писав: «На Бога надія, що й жахлива комуністична повінь, яка зараз своїми хвилями намагається з головою залити наш народ — змести зі світу і його віру, і Церкву, і все, що для нього найдорожче, всю його людську природу, його волю, націю, — теж зникне, як прийшла, а народ і від неї врятується і житиме».

Сьогодні в Україні відзначають 70-ту річницю з часу загибелі Василя Липківського. Заходи вшанування пам’яті Липківського проводяться як у Києві, так і в місцях, де народився, навчався і проповідував Василь Липківський. В храмах УАПЦ провoдяться панахиди; як повідомив прес-секретар Київського патріархату о. Євстратій, «церква молиться за упокій душі Василя Липківського та за синів і дочок України, загиблих в часи більшовицького окупаційного режиму». В Національній бібліотеці України ім. Вернадського відкривається виставка спадщини Митрополита Василя Липківського. А 17 листопада відбулася наукова конференція «Служіння і спадщина Митрополита Василя Липківського». Варто відзначити, що земляки Василя Липківського внесли в організаційний комітет певну суму — на друк матеріалів конференції, присвяченої їхньому визначному земляку.

Із часу мученицької смерті Митрополита Василя пройшло 70 років. За цей час Україна стала незалежною країною, однак ті проблеми, за вирішення яких Василь Липківський прийняв мученицьку смерть, так і залишаються тупиковими. Так, православним України досі бракує єдності — частина нашого православ’я все ще з’єднана (як кайданами) з церквою імперською, церквою іншої держави! І кінець цієї ненормальної ситуації вельми важко передбачити. Далеко не всі українські православні перейшли в храмах на українську літургійну мову — вони все ще моляться із сильним російським акцентом! Не краще йдеться у наших православних церквах також із демократизацією церковного устрою, за який так ревно ратував Василь Липківський. Через все те здається, що єдиною сучасною ознакою українського православ’я є саме той ганебний розкол православ’я України. Реформи ж церкви годі й чекати! Як висловився на конференції Євген Сверстюк, «сьогодні в релігійному житті України панує страшний безлад, якесь беззмістовне белькотання про канони!».

Цікаво знати, як довго істинно віруючі й патріотично налаштовані українці миритимуться із такою ситуацією? Чи вони, за Липківським, так і будуть «сидіти і плакати на ріках Вавілонських»?.. І чи зберуться коли-небудь «живі душі, щоби відновити істинно християнське життя в Україні»?

За матеріалами: coins-ukraine,Україна Іncognita

Пам’ятні монети України

Витяг із постанови Правління НБУ від 18.12.2014 № 818 Відповідно до статей 33 – 35 Закону України "Про Національний банк України" щодо випуску пам'ятних монет України Правління Національного банку України постановляє: 1. Увести в обіг: з 19 січня 2015 року пам’ятну монету "Водолійчик" із серії "Дитячий Зодіак" номіналом 2 гривні зі срібла, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – до 10 000 шт.; з 27 січня 2015 року пам’ятну монету "Галшка Гулевичівна" із серії "Видатні особистості України" номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 30 000 шт.; з 16 лютого 2015 року пам’ятну монету "Рибки" із серії "Дитячий Зодіак" номіналом 2 гривні зі срібла, категорія якості карбування " спеціальний анциркулейтед ", тираж – до 10 000 шт.; з 18 лютого 2015 року пам’ятні монети із серії "Героям Майдану": "Євромайдан" номіналом 5 гривень з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 50 000 шт.; "Революція гідності" номіналом 5 гривень з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 50 000 шт.; "Небесна Сотня" номіналом 5 гривень з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 50 000 шт.; з 04 березня 2015 року пам’ятну монету "Михайло Вербицький" із серії "Видатні особистості України" номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 30 000 шт.; з 31 березня 2015 року пам’ятну монету "Яків Гніздовський" із серії "Видатні особистості України" номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 30 000 шт.

За матеріалами: http://www.bank.gov.ua/