Витяг із постанови Правління НБУ від 18.12.2015 № 910

Відповідно до статей 33-35 Закону України "Про Національний банк України" щодо випуску пам'ятних монет України Правління Національного банку України постановляє:

1.  Увести в обіг:

з 14 січня 2016 року пам’ятну монету «70 років Закарпатській області» із серії «Області України» номіналом 5 гривень з біметалу, категорія якості карбування “спеціальний анциркулейтед”, тираж – 30 000 шт.;

з 18 лютого 2016 року пам’ятну монету «Софія Русова» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування “спеціальний анциркулейтед”, тираж – 25 000 шт.;

з 24 лютого 2016 року пам’ятну монету «150 років Національній парламентській бібліотеці України» із серії «Духовні скарби України» номіналом 5 гривень з нейзильберу, категорія якості карбування «спеціальний анциркулейтед», тираж – 30 000 шт.

70 років Закарпатській області

Національний банк України 14 січня 2016 року вводить в обіг пам’ятну монету номіналом 5 гривень присвячену західному регіону, єдиній області України, яка межує з чотирма країнами – Угорщиною, Польщею, Румунією і Словаччиною. 70 відсотків території краю займають гори, що зумовлює унікальність природного ландшафту, багатство і розмаїття його ресурсного потенціалу. Ці особливості визначають і своєрідність соціально-економічного розвитку регіону, і колорит його прадавніх традицій, і побут людей тощо.

Біметалеву монету виготовлено з недорогоцінних металів, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 9,4 г, діаметр – 28,0 мм, тираж – 30000 штук. Гурт монети – секторальне рифлення.

 

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України, по колу написи: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ (угорі), П`ЯТЬ ГРИВЕНЬ (унизу), праворуч – логотип Монетного двору Національного банку України; у центрі - стилізовану композицію: на тлі гір – Мукачівський замок, під яким рік карбування монети – 2016, праворуч – лижниця на підйомнику, винні бочки, стилізовано зображені термальні джерела та зразок дерев`яної архітектури – церква.

На реверсі монети на тлі орнаментальної тарелі зображено герб області, по колу розміщено написи: ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ (угорі), ЗАСНОВАНА У 1946 РОЦІ (унизу).

Художник: Іваненко Святослав

Скульптор: Іваненко Святослав

За матеріалами: www.bank.gov.ua

Державний герб на монетах Росії

Банк Росії повідомляє, що починаючи з 2016 року карбування на аверсах всіх монет, в оформленні яких в даний час використовується емблема Банку Росії, буде розміщуватися зображення Державного герба Російської Федерації.

       У світовій практиці прийнято зображати на монетах або герб держави, або емблему емісійного центру. Банк Росії почав карбувати монети зі своєю емблемою у 1992 році, коли державний герб Російської Федерації ще не був затверджений. У 2011-2014 роках Банк Росії використовував зображення державного герба на пам'ятних монетах, присвячених Олімпійським іграм в Сочі.

         

Параметри маси і габаритів, а також фізичні характеристики монет з новим різновидом аверсу зберігаються без змін.

Всі монети Банку Росії, що знаходяться в обігу в даний час, продовжують залишатися законним платіжним засобом на території Російської Федерації.

Детальна інформація про художньому оформленні монет Банку Росії з оновленим аверсом розміщена на офіційному сайті Банку Росії (www.cbr.ru).

Монета Канади: тиранозавр за 20 доларів!

Канадський королівський монетний двір викарбував срібну монету, що бере участь в акції «$ 20 за $ 20».На колекційної монеті зображено тиранозавр – один з найбільших наземних хижаків в історії Землі. Він мешкав на території сучасної Північної Америки більше 60 млн. років тому. Довжина цього динозавра становила понад 12 м, а вага – близько 7 т.     Номінал монети – 20 канадських доларів, дорогоцінний метал – срібло (чистота – 99,99%), маса – 7,96 г, діаметр – 27 мм, тираж – 300 000 штук.     

На аверсі монети «Тиранозавр» у внутрішньому колі зображено портрет королеви Великобританії Єлизавети II (автор – Susanna Blunt). У зовнішньому колі вигравірувані написи –  «ELIZABETH II,« CANADA »,« D • G • REGINA ».      На реверсі срібної монети в центрі показаний біжить з відкритою пащею тиранозавр. Нижче зображені папоротеві рослини. Зліва вказаний рік карбування –  «2016». У нижній частині півколом написано –  «FINE SILVER», «9999», «ARGENT PUR», «20 DOLLARS». Справа вказані ініціали дизайнера – «JC» (Julius Csotonyi).   

Монету «Тиранозавр» можна купити на Канадському королівському монетному дворі за номіналом – за 20 канадських доларів.        Але при замовленні діє обмеження – не більше 5 монет в одні руки. Крім цього, монету можуть придбати тільки нумізмати з Канади і США. 

Тиранозавр (Tyrannosaurus) – рід теранозаврових тероподів. В роді відомий 1 вид – Тиранозавр королівський, який є популярним персонажем в масовій культурі.

Реконструкція тирнозавра

Як і решта тиранозаврових, Tyrannosaurus був двоногим хижаком з масивним черепом, врівноваженим довгим, важким хвостом. Відносно великими та сильними ногами. Руки тиранозавра були дуже малими й мали тільки два пальці. Хоча інші тероподи рівні або перевищують тиранозавра за розмірами, він був найбільшим відомим тиранозавровим і одним з найбільших відомих наземних м’ясоїдів, до 13 метрів завдовжки.

Викопні залишки деяких тиранозаврів знайдено в Північній Америці формації скель, що датуються самим кінцем крейдового періоду (пізній Маастрихт, 65 млн років тому); він був серед останніх динозаврів, що існували до крейдового вимирання. Описано понад 30 екземплярів королівського тиранозавра, деякі майже повні, що дозволило добре дослідити багато аспектів їхньої біології, включаючи їхню життєву історію і біомеханіку. Спосіб харчування і швидкість пересування королівського тиранозавра залишаються спірними.

Череп тиранозавра

За матеріалами: www.gold10.ru  та  uk.wikipedia.org

Японські монети присвячені Сінкасен куля поїзду

В ознаменування 50-ї річниці відкриття першого Сінкансен куля поїзд, в Японії випустили 5 монет номіналом по 100 ієн на аверсі яких зображені 5 різних Сінкансен поїздів: Tokaido, Sanyo, Tohoku, Joetsu, і Hokuriku.

Реверс монет стандартний для всіх п’яти монет, на ньому зображений перший Сінкансен, на прізвисько «0-series». Крім того, деталі поїзда виділені мікро-смугами для поліпшення іміджу.

Всі п’ять монет виготовлені з мідно-нікелевого сплаву, вага монети 4,8 г., діаметр 22,5 мм, тираж 300000 комплектів

  

«Сінкансен» (яп. 新 幹線, «нова магістраль») – високошвидкісна мережа залізниць в Японії, призначена для перевезення пасажирів між великими містами країни. Належить компанії Japan Railways. Перша лінія з 17 станціями протяжністю 515 км, які поїзд долав за дві з половиною години, була відкрита між Осакою і Токіо в жовтні 1964 року, до літньої Олімпіади. Також поїзда синкансен називають «поїзд-куля».

Спочатку лінії Сінкансен були призначені для цілодобових пасажирських і вантажних перевезень. В даний час обслуговують лише пасажирів, а також вночі всі лінії Сінкансен закриваються з 0:00 до 6:00 ранку для проведення обслуговування. В цей час продовжують працювати звичайні поїзди, які йдуть практично паралельно лініям Сінкансен.

Рух на лініях Сінкансен почалося в 1964 році на Токайдо-сінкасен зі швидкості в 210 км/год. Лінія Токайдо-Сінкансен є найзавантаженішій високошвидкісної залізничної лінією у світі. На ній перевозиться порядку 375000 пасажирів щодня. За рік же був перевезений 151000000 пасажирів (березень 2008). У годину між Токіо і Осакою, найбільшими містами в Японії, може працювати до 10 поїздів, що складаються з 16 вагонів кожний (місткістю 1300 місць). Сінкансен також служить для пасажирів, які їдуть на роботу у великі міста з віддалених місць.

У мережі «Сінкансен» використовується європейська колія шириною 1435 мм, що відрізняє її від старіших ліній японської залізниці, мають колію 1067 мм. Лінії електрифіковано по системі однофазного змінного струму 25 кВ 60 Гц, на лініях міні-Сінкансен напруга становить 20 кВ.

Вже через три роки після початку експлуатації дорога почала приносити прибуток, а до 1971 року за рахунок виручки від продажу квитків та послуг повністю окупила витрати на будівництво.

 

 

  

 За матеріалами: www.coinworld.com та ru.wikipedia.org

Нові монети Казахстану

            В кінці 2015 року національний банк Казахстану випустив нові монети.

25 грудня випустив монети «Східна казка» в серії «Казки народу Казахстану»
          Монета номіналом 50 тенге, нейзильбер, маса 11,17 г, діаметр 31 мм, якість карбування «UNC», тираж 100000 шт.       

 

     Монета номіналом 500 тенге, срібло 925 проби, маса 31,1 г, діаметр 38,61 мм, якість карбування «Proof», тираж 2000 шт.
   

 

 На аверсі монет знаходяться на орнаментальному тлі герб Республіки Казахстан, елемент національного орнаменту, а також написи з назвою країни-емітента, номіналом.      На реверсах монет розміщені зображення Ходжі Насреддіна, під'їжджає верхам на ослику до східного базару, емблема національного Банку Республіки Казахстан, написи «ҚОЖАНАСИР», «NASRIDDIN AFANDI».

25 грудня випустив пам'ятні монети «100 років Е. Бекмаханова», «100 років Ж.Ташеневу», «100 років І.Есенберліну» із серії монет «Видатні події і люди», присвячені відомим людям цієї країни.

Монета номіналом 50 тенге, нейзильбер, маса 11,17 г, розмір 31 мм, якість карбування «Proof», тираж 100000 шт.

 

 

На аверсі монет знаходиться герб Республіки Казахстан, назва країни-емітента, номінал і рік випуску.

На реверсах монет розміщені портрети відомих діячів Казахстану, написи з їхніми іменами. 

За матеріалами: odnamoneta.ru

Бекмаханов Ермухан

Бекмаханов Ермухан (1915-1966) - вчений-історик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії наук Казахстану. Значний внесок вніс у дослідження питань політичного та соціально-економічного становища Казахстану в XVIII-XIX століттях.

Уродженець Павлодарської області. Закінчив Воронезький педагогічний інститут. У 1937-1940 роках – науковий співробітник, директор Педагогічного науково-дослідного інституту (нині Академія освіти). У 1941-1946 роки – керівник Правління Народного комісаріату освіти. У 1945 році – заступник директора Інституту історії, археології та етнографії.

У воєнні роки з видатним істориком А.Панкратовой писав «Історію Казахської РСР», яка була видана в 1943 році. Ця книга стала першю фундаментальною науковою працею з національної історії. Паралельно він самостійно працював ще над однією книгою: «Казахстан в 20-х і 40-х роках XIX століття». У 1946 році він представляє цю роботу до захисту у Вченій раді Інституту історії Академії наук СРСР, а в 1947 році видає її окремою книгою. Робота була присвячена національно-визвольним рухам в Казахстані в початкові періоди російської колонізації. У цих дослідженнях Е.Бекмаханов вперше охарактеризував опір казахів колоніальній політиці царської Росії як боротьбу за незалежність, а натхненника збройних повстань – Кенесари Касимова Е.Бекмаханов всупереч офіційній ідеології показав як національного лідера. Книгу згодом заборонили, і вона була видана знову тільки через 45 років.

За неупереджене висвітлення історії та ігнорування загальноприйнятою методологією він тривалий час піддавався гонінням з боку влади. Особливо сильно зашкодило йому і ще кільком казахстанським вченим фатальне постанова ЦК КП (б) Казахстану від 21 січня 1947 «Про грубі політичні помилки в роботі Інституту мови і літератури Академії наук КазССР», яке розв'язало руки наклепникам. 26 грудня 1950 в газеті «Правда» була опублікована стаття «За марксистсько-ленінське висвітлення питань історії Казахстану», де він був відкрито звинувачений колегами в ультранаціоналізмі. У результаті всіх цих нападок у вересня 1952 року Е.Бекмаханов був заарештований і засуджений до 25 років позбавлення волі.

У ті важкі й гіркі дні за нього заступилися в основному його московські друзі. Завдяки особистому втручанню А.Панкратовой і розпочатої кампанії з викриття сталінського режиму Е.Бекмаханов незабаром був звільнений, повернувся в Алмати. В останні роки свого життя Ермухан Бекмаханов в основному працював у Казахському університеті імені С.Кірова (суч. КазНУ імені Аль-Фарабі).

Автор понад 100 наукових праць, у тому числі 6 підручників з історії КазССР для середніх шкіл, хрестоматії з історії КазССР.

Після здобуття республікою незалежності заслуги Е.Бекмаханова перед наукою і країною стали очевидними, а нове покоління вчених, продовжуючи його дослідження, трудиться над відтворенням справжньої історії казахського народу, куди його ім'я, як борця за справедливість, вписане золотими літерами.

Нагороджений орденом і медалями. У Павлодарському державному університеті встановлено пам'ятник вченому, створено науково-практичний центр «Історія та етнографії краю», що носить його ім'я.

За матеріалами: bnews.kz

Жумабек Ахметович Ташенов

Народився 7(20) березня 1915 року в аулі Танагуль Вишневського району Акмолинської області. У 1933 році вступив до Акмолинський залізничний будівельний технікум (спеціальність цивільне будівництво), але був змушений залишити навчання (2 курсу) зважаючи гострого браку грамотних кадрів в народному господарстві. Відновившись, закінчив технікум і Вищу партійну школу (м. Москва) в 1955 році. Таким чином до заняття вищої державної посади – глави Республіки, парламенту Казахської РСР Ж.Ташенов мав спецосвіту. Згодом він захистив кандидатську дисертацію, після неї намагався захистити і докторську дисертацію (м. Москва).

З 1934 по 1938 роки обіймав посаду відповідального секретаря Виконавчого комітету Красноармійського районного Ради, потім – голови Нуринський район планової станції, відповідального секретаря Виконавчого комітету Вишневського районної Ради, референта Виконавчого комітету Карагандинського обласної Ради (Карагандинська область).

Член ВКП (б) з 1940 року.

З 1938 по 1944 роки – начальник Відділу громадського харчування Північно-Казахстанського обласного торгового відділу, секретар Виконавчого комітету Совєтської районної Ради, начальник Совєтського, Полудінского районного земельного відділу, заступник начальника Північно-Казахстанського обласного земельного відділу (Північно-Казахстанська область).

З 1944 по 1947 роки – заступник секретаря і завідувач Відділом тваринництва Північно-Казахстанського обласного комітету КП (б) Казахстану

З 1947 по грудень 1948 обіймав посаду першого заступника голови Виконавчого комітету Північно-Казахстанської обласної Ради.

У грудні 1948 року призначається на посаду голови Виконавчого комітету Північно-Казахстанської обласної Ради. 1 березня 1949 року стає членом Центрального комітету Комуністичної партії Казахстану (по 27 вересня 1961 року).

У січня 1952 року обирається Першим секретарем Актюбінської обкому Комуністичної партії Казахстану.

З 19 квітня 1955 року по 20 січня 1960 року – голова Президії Верховної Ради Казахської РСР, національного парламенту.

З 25 лютого 1956 року по 17 жовтня 1961 року – кандидат в члени ЦК КПРС.

З 20 січня 1960 року по 6 січня 1961 року – голова Ради міністрів Казахської РСР, тобто менше 1 року.

Жумабек Ташенов активно протидіяв проекту створення Цілинного краю наприкінці 1960 року з об'єднанням 5 областей Північного Казахстану, з можливим виділенням краю зі складу Казахської РСР. Відкрито виступав проти ідей Микити Хрущова, апелюючи до Конституції Радянського Союзу.

За «рекомендації» М.С.Хрущова він був знятий з вищих посад у Республіці.

З 1961 року і до виходу на пенсію в 1975 році – заступник голови Виконавчого комітету Південно-Казахстанської – Чімкентскої обласної Ради

У 1962 році захистив дисертацію і отримав ступінь кандидата економічних наук.

Помер у місті Чимкент 18 листопада 1986.

Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», грамотами Верховної Ради КазССР

25 травня 1999 року масліхат Астани прийняв рішення про перейменування на честь Жумабека Ташенова столичної вулиці Польової. Крім того, в містах Алмати, Шимкент, Кокшетау та смт. Аршали Акмолинської області також названі вулиці в честь Жумабека Ташенова.

За матеріалами: ru.wikipedia.org

Ільяс Есенберлін

Ільяс Есенберлін народився 10 січня 1915 року в Атбасар в сім'ї столяра. Духовна сила і духовне багатство «влилися» в свідомість Ільяса ще в ранньому дитинстві. На становлення особистості майбутнього письменника великий вплив зробило його спілкування з відомим акином Какбаем, що гарно співав і грав на домбрі та знав безліч стародавніх переказів. Довгими годинами акин «пестив слух і душу маленького хлопчика і його аульчан». Саме від Какби почув Ільяс про Асане Кайга і Бухар Жирау, Едигей і Кобланди, Кенесари – героях своїх майбутніх романів. Цей маловідомий акин зумів передати накопичений століттями духовний заряд майбутньому письменникові.

Ільяс з братом Равнаком рано осиротіли, їх батьки померли під час епідемії чорної віспи. Брата приютили родичі, а дев'ятирічний Ільяс став безпритульником. Ослабшого, хворого, майже вмираючого від голоду, його приютили в дитячий будинок. А потім було навчання на робітничому факультеті, а потім у Алматинськом гірничо-металургійному інституті, який він закінчив у 1940 році. Під час навчання в школі Ільяс проявив дивовижні математичні здібності: він умів швидко аналізувати і систематизувати різні явища і події, а крім того, дуже любив і добре знав казахський фольклор, із задоволенням читав світову літературну класику, малював, любив коней. За характером він був життєлюбом і оптимістом, володів сильною волею, величезним терпінням і феноменальною пам'яттю.

У перші дні Великої Вітчизняної війни Ільяс був мобілізований на фронт. Наприкінці 1943 року Есенберлін був важко поранений і майже рік провів у госпіталі. Повернувшись в Алма-Ату, він, всупереч попередженням, одружився на дочці письменника соратника С. Сейфулліна, оголошеного «ворогом народу» і розстріляного в 1937 році. З цього часу почалося переслідування Ільяса Есенберліна владою. Спочатку його відсторонили від роботи, а потім порушили кримінальну справу. Засудивши письменника на 10 років, його відправили на вірну смерть – будівництво Каракумського каналу. «Спека, голод, хвороби і нестерпна праця косили людей, як траву,  – розповідає син Есенберліна Козикорпеш. – Батька врятувало те, що він був гірським інженером і вів відповідальну ділянку – вибухові роботи ... »

Після смерті Сталіна Ільяса Есенберліна звільнили, реабілітували, і він разом з дружиною поїхав працювати в Семипалатинську область на рудники.

Писати Ільяс Бсенберлін почав ще під час війни. Перші його поетичні твори були опубліковані в 1945 році. Але тільки в післявоєнний час він зрозумів, що літературна творчість – це його покликання.

Переїхавши в Алма-Ату і влаштувавшись на посаду рядового редактора у видавництво художньої літератури, Ільяс почав роботу над своїм першим романом «Пісня про людину». Пізніше Есенберлін перейшов до кіностудії, де опинився в колі своїх близьких друзів Капана Сатибалдіна, Шакена Айманова, Олжаса Сулейменова та інших відомих майстрів мистецтва і літератури. На кіностудії він відредагував безліч фільмів, написав десятки кіносценаріїв та п'єс, але, за його власним визнанням, так і не зміг стати професійним драматургом.

Велику увагу приділяв письменник вивченню історії свого народу. Він студіював наукові монографії, відвідував архіви, уважно і детально вивчав першоджерела. Йшов безперервний процес накопичення та обробки матеріалу для першого задуманого ним історичного роману. А в 1965 році буквально за три місяці Есенберлін написав першу книгу зі своєї знаменитої трилогії «Кахар», а незабаром і всю трилогію, давши їй нову назву –  «Кочівники». Біль за свою Батьківщину, за свій народ – ось те почуття, яке сприяло глибокому проникненню письменника в історичне минуле своєї країни. Не випадково син письменника каже: «У батька я бачив справжнього патріота».

Після трилогії «Кочівники» були створені історичні твори «Золота орда», «Небезпечна переправа», романи на теми сучасності «Золота птах», «Сутичка» і багато інших. Твори Ільяса Есенберліна відрізняються створеними проблема і сміливістю їх рішень, колоритністю виведених характерів. Він зумів в них по-новому осмислити здавалося б знайомий раніше матеріал.

Помер Ільяс Есенберлін 5 жовтня 1983 від розриву серця. У той день, коли син приніс йому щойно виданий п'ятитомник його творів.

За матеріалами: e-history.kz

Перша монета України 2016 року – "Щедрик" (до 100-річчя першого хорового виконання твору М. Леонтовича)

Національний банк України 5 січня 2016 року вводить в обіг пам’ятну монету номіналом 5 гривень присвячену 100-річчю першого виконання твору Миколи Дмитровича Леонтовича – «Щедрик» хором Київського університету. Микола Леонтович – український композитор-новатор, майстер хорової мініатюри, автор близько двохсот обробок народних пісень, який в умінні тонко відчути народну інтонацію і музичними засобами змалювати поетичний образ не має собі рівних. «Щедрик» – одна з найпопулярніших обробок Леонтовича, над якою композитор працював майже все життя, знана не лише в Україні, а й в усьому світі під назвою «колядка дзвонів» (Carol of the Bells, Ukrainian Bell Carol, Ukrainian Carol).

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 16,54 г, діаметр – 35,0 мм, тираж – 50000 штук. Гурт монети – рифлений.

 

На аверсі монети на матовому тлі розміщено: угорі малий Державний Герб України, праворуч від якого напис УКРАЇНА, під яким рік карбування монети 2016, на тлі нотних рядків рельєфне зображення ластівки, під якою праворуч номінал – 5/ГРИВЕНЬ та логотип Бакнотно-монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено групу колядників, які співають, один із них тримає різдвяну зірку, над якою написи – ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА.

Художник: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій

Скульптор: Демяненко Анатолій 

Микола Леонтович

Видатний український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. 

Творець класичних зразків української хорової музики. Автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів. Найпопулярніші: «Праля», «Козака несуть», «Щедрик», «Дударик», «Піють півні», хори «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня» тощо.

Дати життя: 01.12.1877 - 23.01.1921

Місце народження: с. Монастирок на Вінничині

Біографія

Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 року, через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії, де вивчав теорію музики, хоровий спів у Є.Богданова - вихованця навчальних класів Петербурзької придворної капели, та І.Лепехіна, диригента чоловічого хору в Кам'янці-Подільському. У семінарії Леонтович опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти записані у селі Білоусівці Брацлавського повіту, куди переїхали батьки, народні мелодії, беручи за взірець обробки М.Лисенка, які були в той час дуже популярними. У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень «Гандзя», «Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина». 1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.

1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М.Лисенкові. У 1904-1905 роках під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 року залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

 Пам'ятник Миколі Леонтовичу у Тульчині

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б.Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К.Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень». У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.                                                                                                                 

За матеріалами: www.bank.gov.ua  та   www.pisni.org.ua