Монета присвячена 100-річчю болгарського літакобудування

Болгарія в 2015 році відзначає столітній ювілей, пов’язаний з першим побудованим літаком.

Народний банк Болгарії 20 липня 2015 випустив в обіг колекційну срібну монету номіналом 10 левів, присвячену 100-річчю болгарського літакобудування.

 Монети викарбувана зі срібла 925 проби в якості proof в кількості 3 тис. шт. Її вага – 23,33г., діаметр – 38,61 мм. Ціна продажу в відділення Нацбанку Болгарії – 66 лева (близько € 34). Монет викарбувано на Болгарському монетному дворі.

  

На аверсі монети в центрі емблема Народного банку Болгарії, вгорі відповідний напис. Внизу півколом вказаний номінал – «10 лева» і рік карбування – «2015». 

На реверсі монети зображено перший болгарський літак – біплан конструкції Ассена Йорданова.

Ассен Христов Йорданов народився в Софії в 1896 році. Свій перший планер він побудував в 16 років, а в 19 років – створив перший болгарський біплан. Він був оснащений 4-циліндровим двигуном з водяним охолодженням потужністю 100 кінських сил. Після тестування він був прийнятий на озброєння Міноборони Болгарії, яке закупило його за ціною 16 тис. левів і дало йому ім’я конструктора. Літак і 23 його різних модифікації вироблялися в Болгарії аж до 1941 року. Всього було випушено близько 600 біпланів.

Сам Ассен Йорданов брав участь у Першій Світовій війні, але після її закінчення перебрався до США, спочатку для участі у кругосвітній перельоті на приз в $1 млн, але вирішив там залишитися для продовження інженерно-авіаційного освіти. Під його керівництвом були розроблені транспортний літак Douglas DC-3 і важкий 4-моторний бомбардувальник В-29 «Суперфортресс». Помер в 1967 році, похований в США. Йорданову присвоєно звання почесний громадянин Нью-Йорка, а його особисті речі та архіви зберігаються в Смітсонівському музеї.

Пам’ятки архітектури України

Успенський собор у м. Володимирі-Волинському

Національний банк України 22 липня 2015 року ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 5 гривень присвячену пам`ятці давньоруської архітектури, збудованій князем Мстиславом Ізяславовичем у 1156 - 1160 роках, Успенському собору у м. Володимирі – центрі Волинського князівства, місті літописання (нині – м. Володимир-Волинський). Собор був своєрідним центром духовного та громадського життя на Волині, усипальницею князів, бояр і єпископів, однією зі сторінок давньоруської архітектурної спадщини

   

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 16,54 г, діаметр – 35,0 мм, тираж – 35 000 штук. Гурт монети – рифлений.

На аверсі монети розміщено: угорі – рік карбування монети 2015, малий Державний Герб України (ліворуч), під яким напис УКРАЇНА; номінал – 5/ГРИВЕНЬ (праворуч), під яким логотип Монетного двору Національного банку України. Основною композицією аверсу є стилізований фрагмент іконостаса та царських врат собору.

На реверсі монети зображено: Успенський собор (праворуч), угорі на другому плані – стилізовану сцену його закладання, ліворуч напис: УСПЕНСЬКИЙ/ СОБОР/ХІІ ст.; унизу декоративний орнамент на тлі якого – напис ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ.

Художник: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій

Скультор: Атаманчук Володимир, Дем’яненко Анатолій

Успенський собор

Володимир-Волинський – одне з найстародавніших міст України. Офіційно його вік прийнято відлічувати з 988 року – дати першої згадки в «Повісті минулих літ», проте в реальності його історія бере свій початок у набагато раніші часи. Десь тут (а може, саме на цьому самому місці) в VI – поч. X ст. існував головний центр дулібів – союзу праслов’янських племен, що мешкали у верхів’ях Дугу і басейні правих приток верхньої Прип’яті. З цих етнічних груп пізніше утворилися волиняни (бужани), древляни, а можливо й інші племінні союзи східних слов’ян. У середині VII ст. дуліби були скорені аварами, зазнавши від них, як свідчить «Повість минулих літ», жорстоких принижень. Звільнившись від аварського ярма, дуліби в 907 р. брали участь в поході київського князя Олега на Візантію. У 988 р. князь Володимир Святий приніс на волинські землі християнство. На його честь і було побудоване (або, за іншою версією, перейменоване) місто Володимир-Волинський.

Родючий ґрунт, м’який клімат, безпека від кочівників зробили благодатну Волинь однією з найбагатших земель в Київській державі. З 1118р. Волинське князівство зберігалося за нащадками Володимира Мономаха. На межі ХІІ-ХІІІ ст. князь Роман Мстиславич Волинський об’єднав Волинь і Галицьку землю в одне велике князівство, рівне великим європейським королівствам, яке пережило татарське нашестя і проіснувало до XIV ст. Міста Галицько-Волинської землі були заможні, багатолюдні і гарні, через них проходили найважливіші торгові шляхи загальноєвропейського значення, що вели до Праги, Регенсбургу, Кракова, Гданська. За своїм значенням і багатством Волинська єпископська кафедра займала друге місце після Київської митрополії.

Кафедральний Успенський собор Володимира-Волинського – єдиний храм княжої епохи, що зберігся на Волині з домонгольських часів, – побудував в 1156-1160 рр. князь Мстислав Ізяславич, правнук Володимира Мономаха. Тому і називають його літописи «Мстиславовим храмом», а іноді ще «Отчим собором». Зводила «Мстиславів храм» артіль переяславльських майстрів. Успенський собор настільки близький київським і чернігівським пам’яткам, що відмінності тут є лише в другорядних деталях: стіни і стовпи тонше, пропорції дещо інші. Конструкція, техніка кладки і архітектурні форми володимир-волинського собору подібні до архітектури Кирилівської церкви в Києві. Очевидно, архітектори отримали тверде завдання — не відступати від київських зразків. Про участь майстрів з Переяславля свідчить лише своєрідна техніка формування цеглин-плінф.

Успенський собор – найбільший з пам’яток подібного типу (22,5×34,5 м, висота 18,5 м). У плані він тринефний, шестистовпний. Подібно до домонгольських пам’яток Придніпров’я, архітектурно-художній образ храму простий і величний. Собор вражає суворою нерухомістю своїх мас. Гладінь стін пожвавили лише невеликі напівколонки і стримано орнаментований фриз. Судячи з того, що на хори можна було потрапити тільки через двері в Другому ярусі зовнішньої стіни, будівля була безпосередньо сполучена з княжим палацом переходом.

У княжу епоху Успенський собор використовувався не тільки для богослужінь – тут здійснювалися важливі державні акти, зводилися на «златокований» престол князі. Тут, як свідчить Іпатіївський літопис, знайшов свій останній спочинок засновник собору – князь Мстислав Ізяславич, тут поховані князь Василько Романович, його дружина княгиня Олена і син Володимир Василькович.

Коли в 1240 р. Володимир був узятий татарами, в стінах собору шукали порятунку багато сотень городян. Увірвавшись до храму, загарбники влаштували різанину. За свідченням літописців, церква була «наповнена трупами», проте сам храм щасливо уникнув руйнувань.

У ХІV-ХV ст. Успенський собор зберігав свою роль головного храму Волині. У 1491 р. він жорстоко постраждав від нападу татар, але вже через три роки був відновлений. У 1560-і роки, під час боротьби за Володимирську кафедру, собор знову виявився сильно пошкодженим: один з претендентів намагався «викурити» свого суперника, що засів в єпископській резиденції, за допомогою гармат.

У 1683 р. храм горів. У 1753 р. під час чергового ремонту західний фасад отримав оздоблення в стилі пізнього ренесансу. Через три десятиліття звалилася частина склепінь і богослужіння в храмі припинилися. Спроби відновити його виявилися невдалими. Якийсь час собор навіть використовувався як складське приміщення. Лише в 1896-1900 рр. під керівництвом архітектора Г. І. Котова була зроблена масштабна реставрація, що повернула первинний вигляд унікальній пам’ятці середньовічної архітектури. 17 вересня 1900 р. собор був заново освячений.

Від первинного декору до наших днів в храмі майже нічого не збереглося. При дослідженнях були знайдені лише невеликі залишки фрескових розписів. В Успенському соборі зберігається величезний (близько 2 м) запрестольний хрест (XVII ст.). На дерев’яній основі закріплений бронзовий чеканний посріблений і позолочений хрест з Розп’яттям, прикрашений чеканним орнаментом рослинних мотивів в стилі Відродження. Образ Христа виконаний майстерно і реалістично, тоді як моделювання форми тіла стилістично пов’язане з традиціями площинного різьблення XVI-XVII ст.

 За матеріалами: bank.gov.ua та uastudent.com

Витяг із постанови Правління НБУ від 22.07.2015 № 468

Відповідно до статей 33 – 35 Закону України "Про Національний банк України" щодо випуску пам'ятних монет України Правління Національного банку України постановляє:

1. Увести в обіг:

з 02 вересня 2015 року пам’ятну монету "Олександр Мурашко" із серії "Видатні особистості України" номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 30 000 шт.;

з 14 вересня 2015 року пам’ятну монету "Іван Карпенко-Карий" із серії "Видатні особистості України" номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 30 000 шт.;

з 15 вересня 2015 року пам’ятні монети "400 років Національному університету "Києво-Могилянська академія" із серії "Вищі навчальні заклади України":

номіналом 5 гривень зі срібла, категорія якості карбування "пруф", тираж – 2 000 шт.;

номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 35 000 шт.;

з 21 вересня 2015 року пам’ятну монету "Терезки" із серії "Дитячий Зодіак" номіналом 2 гривні зі срібла, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – до 10 000 шт.;

з 12 жовтня 2015 року пам’ятну монету "День захисника України" номіналом 5 гривень з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 50 000 шт.;

з 19 жовтня 2015 року пам’ятні монети "Олешківські піски":

номіналом 10 гривень зі срібла, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 3 000 шт.;

номіналом 2 гривні з нейзильберу, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – 35 000 шт.;

з 22 жовтня 2015 року пам’ятну монету "Скорпіончик" із серії "Дитячий Зодіак" номіналом 2 гривні зі срібла, категорія якості карбування "спеціальний анциркулейтед", тираж – до 10 000 шт.

Нові монети Островів Кука

Напередодні 50-річчя незалежності, яку острови Кука відзначатимуть 4 серпня 2015, уряд країни вирішив відродити чеканку власної монети. Ця острівна держава в Тихому океані і раніше чеканило власні монети, але не регулярно і в невеликих обсягах. Справа в тому, що острови Кука перебувають у вільній асоціації з Новою Зеландією, тому на островах дозволено вільний обіг новозеландського долара.

Наприкінці травня міністр фінансів островів Кука Марк Браун повідомив про те, що до традиційного фестивалю Te Manava Waka (вака-племені) в обіг надійде оновлений набір монет острова, що включає монети номіналом 10, 20 і 50 центів, а також $ 1 і $ 2. Крім того, буде викарбувана пам’ятна монета в $ 5 (у золоті та алюмінієвої бронзи). Вага бронзової монети складе 14г, діаметр 31,5 мм. За словами Брауна, які наводить видання Cook Islands News, монети в $ 1 і $ 2 будуть виготовлятися із застосуванням срібла і золота. Обсяг карбування монет поки не повідомляється. Монети будуть викарбувані на монетному дворі Австралії.

 

На пам’ятних монетах номіналом $ 5 буде викарбувано зображення Vaka Moana (вака, океанічне каное, «Човен океану»). Згідно з уявленнями жителів архіпелагу, вака-плем’я об’єднувало людей, які вели своє походження від спільних предків, які припливли на острів на одному каное (яке також на місцевому діалекті називається вака). Саме зображення традиційного вітрильного катамарана каное-вака буде викарбовано на пам’ятних монетах. Над ним буде зображено три сузір’я: Плеяди, Пояс Оріона і Тельця, що символізують знаходження в Тихому океані. На зворотному боці монети буде викарбуваний профіль королеви Великобританії Єлизавети II.

За матеріалами: coins-hunter.com

Монета 2 евро присвячена острову Тимор

Національний монетний двір Португалії випустив пам’ятну монету номіналом 2 євро 2015 року, присвячену 500-річчю перших контактів з Тимором.

Загальний обсяг карбування монети складає 500 тис. шт.

На національній стороні монети викарбовано зображення каравели XVI століття і плетений дах з дерев’яними скульптурами – фрагмент житла місцевих племен (основна народність – тетум). 

Передбачається, що в 1515 році перший португальський купець-мореплавець, який досяг острова, наміняв на острові сандалового дерева. З 1702 року острів Тимор був офіційно оголошений португальською колонією. У 1859 році за Лісабонським договором острів був розділений між Португалією та Нідерландами. З 1942 по 1945 роки був окупований Японією. Голландська частина Тимору ввійшла до складу Індонезії в 1950 році. Східний Тимор здобув незалежність 28 листопада 1975, але через 9 днів був окупований спецназом Індонезії. Тільки через 27 років – 20 травня 2002 року – Східний Тимор здобув незалежність.

Герб Східного Тимору

За матеріалами: coins-hunter.com

Видатні особистості України

Національний банк України 15 липня 2015 року уводить в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні  присвячену 150-річчю від дня народження видатного церковного, політичного, громадсько-культурного діяча, мецената, митрополита Української греко-католицької церкви – Андрея Шептицького (мирське ім’я Роман-Марія-Александер), який сприяв національному самозбереженню українського народу. Подвижницька діяльність Шептицького на ниві християнського порозуміння і миротворення між Східною і Західною Церквами, його екуменічні ідеї на десятки років випередили свій час.

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

  

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, у центрі – композицію з церковними атрибутами; унизу: номінал 2/ГРИВНІ, рік карбування монети – 2015; логотип Монетного двору Національного банку України (праворуч).

На реверсі монети зображено Андрея Шептицького, який сидить у кріслі з книгою на колінах, ліворуч – митра; праворуч написи півколом: МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ (унизу), 1865-1944 (угорі).

Художник: Кочубей Микола 

Скульптор: Атаманчук Володимир 

Андрей Шептицький

Шептицький Андрей – граф, митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, громадський і церковний діяч, меценат, дійсний член НТШ.

Народився 29 липня 1865 р. у с. Прилбичі (Яворівського р-ну Львівської області) у родині графа Івана та графині Софії з родини Фредрів Шептицьких.

Рід Шептицьких – це одна з найдавніших українських боярських родин, грамоту на право земельного володіння якій у 1284 р. надав галицько-волинський князь Лев Данилович. З кінця ХVII і майже все ХVII ст. Шептицькі дали цілу плеяду найвищих церковних ієрархів української греко-католицької та польської римо-католицької Церков. Серед них Варлаам Шептицький, єпископ у Львові. Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи львівські, пізніше Києво-Галицькі митрополити. Вони є засновниками-фундаторами архикатедрального собору св. Юра у Львові, де статуї їх прикрашають фасад храму. По жіночій лінії Шептицькі мали родинне коріння з королівським родом Собєських, австрійським цісарським родом Стюартів. Через Фредрів Шептицькі пов’язали свій родовід із королями Італії, Португалії, Сардинії. Мати митрополита Андрея Софія була донькою видатного польського письменника, графа Олександра Фредро. У подружжя Івана та Софії Шептицьких було семеро синів. Двоє (Стефан і Юрій) померли у дитячому віці, Леон розстріляний НКВД у 1939 р., Олександр гине від куль гестапо у 1941 р., Казимир-Климентій помирає на засланні у Володимирі над Клязьмою у 1951 р.. Найстарший Андрей при хрещенні отримав імена Роман, Марія, Олександр. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії св. Анни у Кракові. Після закінчення гімназії деякий час перебував на військовій службі та через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 р. здобув науковий ступінь д-ра права. У 1887 р. здійснив подорож на Велику Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. У 1888 р. вступив до монастиря оо. Василіян у Добромилі. В чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та філософії. У 1892 р. отримав священичі свячення у Перемишлі, згодом став магістром новиків (кандидатів до монастиря) у Добромилі (1892–1896 рр.), а з 1896 р. – ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Христинополі (Червоноград, Львівська область). Коротке єпископство у Станіславові (Івано-Франківськ) Андрей Шептицький розпочав із візитацій на Гуцульщині і Буковині. Ніхто з його попередників не писав до гуцулів послання їхнім діалектом.

У 1899 р. імператор Франц-Йосиф І іменував Шептицького А. Станіславівським єпископом, а папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899 р.). Після смерті митрополита Юліяна Сас-Куїловського Шептицький А. 17 грудня 1900 р. був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17 січня 1901 р. у соборі св. Юра у Львові.

Митрополит Андрей двічі відвідав Росію та Білорусь (1907 р., 1912 р.). Сприяв розбудові Російської греко-католицької Церкви. У 1917 р. в Петербурзі було проголошено Російський греко-католицький Екзархат, а її екзархом призначено о. Леоніда-Леонтія Фьодорова. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької Церкви у Боснії, а в 1908 р. направив туди для місійної діяльності монахів-студитів. У 1907 р. Шептицький А. добився призначення єпископа для США (Сотер Ортинський), а в 1912 р. для українських поселенців у Канаді (Никита Будка). Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візантійського обряду в Україні. У 1910 р. брав участь у євхаристійному конгресі в Монреалі. Шептицький А. був ініціатором унійних Велеградських конгресів (1907–1928 рр.), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців. У 1901 р. заснував монастир Студійського Уставу, ігуменом якого був його рідний брат Казимир-Климентій. У 1913 р. запросив до Галичини чин Редемптористів (ЧНІ), які прийняли східний обряд. Опікувався жіночими згромадженнями: СНДМ, Пресвятої Родини, Студиток, Милосердя, свщм. Йосафата. Скликав Синоди та Собори УГКЦ (1905 р., 1940–1944 рр.). Митрополит не залишав свого народу в часі Першої та Другої світових воєн. Усвідомлючи його міжнародний авторитет та значення праці для УГКЦ, царський російський уряд у вересні 1914 р. ув’язнив та відправив митрополита на заслання до Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря, де він перебував до 1917 р. У міжвоєнний період митрополит продовжував роботу з розбудови УГКЦ. З його ініціативи засновано Львівську греко-католицьку богословську академію (1928 р., ректор о. Йосиф Сліпий), Богословське наукове товариство (1923 р.), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Йосифа-Веніамина Рутського (1939 р.).

Вважаючи справу розбудови освіти й культури засобом національної оборони поневоленого народу, засновує Український Національний Музей (1905 р.), відстоює необхідність утворення українського університету у Львові, підтримує приватні народні школи ім. Б. Грінченка, князя Данила, єдину міську українську школу ім. М. Шашкевича, товариства "Просвіта", "Рідна Школа", Наукове Товариство ім. Шевченка, читальні, школи для ремісничої і гімназійної молоді, організації "Пласт", "Луг", "Сокіл-Батько", "Українська Молодь Христові", сприяє видавництву журналів для молоді "Наш Приятель", "Поступ", "Українське Юнацтво". В його особі знайшли надійного покровителя і мецената молоді художники, музиканти. Дбаючи про фізичне здоров'я свого народу, відкриває Народну Лічницю (1903 р.), Порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці. Помагав розбудовувати економічні установи (Іпотечний банк, товариство взаємного страхування «Дністер», та ін.).

На його думку зважали як тодішні лідери іноземних держав, так і провідники українського руху.

Рішуче обороняв свій народ перед окупантами. Зокрема різко виступив проти штучного голоду 1932–1933 рр. (Пастирське послання «Україна в передсмертних судорогах») та нищення польським урядом православних церков на Великій Україні.

Передбачаючи наростання репресій проти Церкви, митрополит таємно 22 грудня 1939 р. висвятив на єпископа з правом наслідства о. Йосифа Сліпого. У жовтні 1939 р. призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єпископа Николая Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

Як Глава УГКЦ своєю наполегливою діяльністю домагався, щоб український національний рух дотримувався засад християнського патріотизму, а Церква відігравала роль духовного і морального авторитету для українського народу. Метою життя митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, "наділеної християнською душею".

Під час Другої світової війни Шептицький А. ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів Церкви та української інтелігенції. 30 червня 1941 р. благословляє проголошення відновлення Української Держави. Злочини НКВД у 1939 р. були причиною вітання 5 липня 1941 р. німецької армії. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 р. у с. Прилбичах працівники НКВД розстріляли його рідного брата Леона з дружиною, сімейний маєток пограбовано, знищено родові документи.

Ніхто з єпископів у цілій Європі не виступав так відкрито й беззастережно проти нацизму та фашизму. Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся (грудень 1941 р., лютий 1942 р.) з протестом до Гіммлера проти нищення єврейського населення у Галичині, пише листа до папи Пія ХІІ. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалася у монастирях та митрополичій резиденції у Львові. 21 листопада 1942 р. публікує послання «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства. Подібні заяви та звернення призводили до частих обшуків у Соборі св. Юра та митрополичих палатах.

Митрополити Андрей Шептицький помер через три місяці після зайняття радянськими військами Львова (27 липня 1944 р.) 1 листопада 1944 р.

           

                                           Могила Андрея Шептицкого 

                                 в крипте собора Святого Юра во Львове

Видатний богослов, знавець як східного богослов’я і традицій, так і західного, аскет, Учитель Церкви, проповідник духовного життя, ще за життя визнаний українським народом "рідним Мойсеєм". Беатифікаційний процес розпочато 5 грудня 1958 р.

  

За матеріалами: bank.gov.ua та tsdial.archives.gov.ua

Видатні особистості України. Петро Прокопович

Національний банк України 8 липня 2015 року уводить в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні присвячену 240-річчю від дня народження Петра Івановича Прокоповича - винахідника першого у світі втулкового (рамкового) вулика, основоположника вітчизняної науки про бджільництво та раціонального пасічництва в Європі. Петро Прокопович виділив рамку як самостійну частину житла для бджіл, що дало змогу одержувати чистий стільниковий мед без знищення бджіл. Це був визначний крок в історії пасічництва.

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

 

На аверсі монети розміщено: угорі напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, ліворуч – малий Державний Герб України; стилізовану композицію: у центрі – рамковий вулик Петра Прокоповича, з якого вилітають бджоли, та старовинний вулик, бджолині стільники (ліворуч); унизу на матовому тлі: номінал – 2 ГРИВНІ, ліворуч – рік карбування монети - 2015; праворуч на дзеркальній поверхні - логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Петра Прокоповича, під яким написи: ПЕТРО/ПРОКОПОВИЧ, 1775/1850; праворуч – бджолині стільники в рамці, на яких сидить бджола.

              Художник: Фандікова Наталія

             Скульптор: Іваненко Святослав, Дем`яненко Володимир

Петро Іванович Прокопович

Народився 29 червня 1775 року на Чернігівщині у селі Митченки поблизу Батурина. Його батько був священиком і сподівався, що й син піде його шляхом. Тому, коли Петрові виповнилося одинадцять років, батьки направили його на навчання до Києво-Могилянської академії. Там він здобув глибокі знання із загальних дисциплін, вивчив німецьку, французьку та латинську мови. Але, закінчивши академію, зрозумів, що бути священиком не хоче. Мріяв стати вчителем. Проте не судилося: його направляють до Переяславського кінно-єгерського полку.

Військова служба майбутнього геніального бджоляра була досить успішною. Він брав участь у штурмах Варшави та Праги під командуванням Олександра Суворова, виявив себе як хоробрий та мужній офіцер, у 1798 році в чині поручника він все ж звільняється з війська.  

На невеликій братовій пасіці, відставний офіцер захоплюється життям загадкових крилатих істот, яких тоді утримували в дуплянках.  

З 1799 року Петро Прокопович вирішує присвятити себе бджільництву і у 1808 році вже має 580 вуликів. Всі ці роки він намагається глибоко зрозуміти життя бджолиної сім’ї і вдосконалити існуючі методи пасічникування. Зокрема його обурювала варварська традиція закурювати бджіл при відборі меду. Невтомні пошуки привели до створення у 1814 році першого у світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку.  

В цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони пасічників усього світу. Був зроблений визначний крок в історії бджільництва – розпочата епоха раціонального бджільництва.  

Ще один його винахід – дерев’яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед у рамках. 

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича: «Його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були зв’язані в замок. Він застосовував методи, які далеко випередили його час».  

У 1839 році винахідник мав майже 3 тисячі бджолосімей, які приносили і непоганий щорічний прибуток – 20 тисяч карбованців. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі і нараховувала 10 тисяч бджолосімей.

Прокопович проявив не лише здібності вченого-дослідника, але і педагога. Із заснованої ним школи за 53 роки її існування вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. В школі вони оволодівали передовим досвідом того часу. Шкільна пасіка в 1855 році нараховувала 2542 бджолині сім’ї.  

За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні і сьогодні, як наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо. Прокопович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства і на власному досвіді це довів. За роки своєї діяльності він став досить заможною людиною. Лише вуликів своєї конструкції мав 6600 штук. 

Чутки про медового генія дійшли і до царського імператорського двору – Микола І особисто приїжджав на Чернігівщину скуштувати меду з пасіки Прокоповича і саме імператор доручив змінити маршрут залізниці, що за планами мала пролягти посеред вуликів. Додав слави пасічнику і Тарас Шевченко. Погостювавши у Прокоповича, письменник зобразив його на сторінках своєї повісті «Близнюки».

Похований Петро Прокопович у селі Пальчики, на Чернігівщині, де була його школа. Зараз там збудовано пам’ятник, його ім’ям названий Український інститут бджільництва. 

с. Пальчики

м. Батурин

 м. Івано-Франківськ

За матеріалами: bank.gov.ua, pcheli.com, litopys.com.ua  та 24tv.ua

Монета з серії «Національні парки США»

Монетний двір США в червні випустив монету номіналом 25 центів «Автомагістраль Блу-Рідж». Монета називається також «квотер», так як становить одну четверту частину долара.

Автомагістраль Блу-Рідж (Blue Ridge Parkway) розташована в штаті Північна Кароліна – це охоронювана паркова автодорога, відома у всьому світі своїми прекрасними видами. Це найбільш відвідувана пам’ятка серед усіх Національних парків США.  

 

На аверсі монеті зображений Джордж Вашингтон. З лівого боку від портрета першого президента США напис «Liberty», що означає «Свобода», а з правого боку – «In God We Trust», що в перекладі означає «На Бога покладаємо надію» і під написом знак монетного двору. По колу монети написи: «United States of America» зверху і знизу – «Quarter Dollar».

На реверсі, у центральній частині поля монети зображено витонченість шляху, огинає гору, і квітка штату Північна Кароліна на передньому плані. Біля канта монети півколом написи:

у верхній частині – «BLUE RIDGE PARKWAY» (Автомагістраль Блу-Рідж);

у нижній – зліва «NORTH CAROLINA» (Північна Кароліна) і справа «E PLURIBUS UNUM» (девіз США – «з багатьох – єдине»).

В нижній частині напис року карбування монети «2015».

• Номінал: 25 центів.

• Матеріал: Мідно-нікелевий сплав, плакований міддю

• Маса: 5,67 м

• Діаметр: 24,26 мм.

• Товщина: 1,75 мм.

Автомагістраль Блю Рідж (Blue Ridge Parkway)

Автомагістраль Блю Рідж – туристична автомагістраль, відома своїми прекрасними видами. Загальна протяжність її становить 469 миль (755 км); більша частина дороги проходить поруч з гірським хребтом Блю Рідж (Blue Ridge Mountains), одним з основних масивів Аппалачів. Земля по обидві сторони дороги знаходиться у віданні Національної Парковій Служби; автомагістраль хоча і не є парком національного рівня, все ж належить до переліку Національних Мальовничих Об’їзних Доріг і є найбільш відвідуваним об’єктом у всій системі національних парків. У багатьох місцях дорога межує із землями Лісової Служби Сполучених Штатів.

Почалася історія автомагістралі при президенті Франкліні Делано Рузвельта; проект спочатку називався «Мальовнича Автомагістраль Аппаллачей». Більшу частину будівельних робіт виконали приватні підрядники під керівництвом федерального адміністратора Гарольда Л. Айкс. Почалися роботи 11 вересня 1935 року з гори Камберленд в Північній Кароліні; лютий будівельники зустріли вже у Вірджинії. 30 червня проект було офіційно схвалений Конгресом США як «Автомагістраль Блю Рідж» і переданий в юрисдикцію Національної Парковій Службі.

Будівництво магістралі зайняло близько п’ятдесяти двох років; останній відрізок – у віадука Лінн Коув – був закінчений в 1987 році. Траса включає в себе ряд гірських тунелів – один у Вірджинії і двадцять п’ять в Північній Кароліні; нерідко ділянки магістралі біля тунелів закриваються на зиму – через особливості місцевої карти водовідтоку, низьких температур і нестачі сонячного світла тут активно накопичується лід. Найвища точка маршруту – на південь від Уейнсвілля, неподалік від гори Пісга в Північній Кароліні – заввишки в 6053 фута або 1845 метрів над рівнем моря; ця ділянка часто закрита з листопада по квітень через погодні умови – часті дощі, тумани та крижані туману з низьких хмар. Річки, залізниці та інші магістралі траса перетинає за допомогою 168 мостів і шести віадуків.

Проїзд по трасі безкоштовний; втім, комерційному транспорту необхідний дозвіл Штаб-квартири Парковій Служби. Взимку не проводиться технічне обслуговування шляху і багато його ділянок – особливо різкі підйоми і деякі тунелі – стають непрохідними і закриваються з пізньої осені до ранньої весни. Погода в горах взагалі вкрай непередбачувана, так що умови змінюються досить різко.

Обмеження по швидкості становлять близько сімдесяти кілометрів на годину; на деяких ділянках значення ще менше.

За матеріалами: worlds.ru та kladpoisk.ru