Монетка & Бона: Видатні особистості України. Петро Прокопович

Національний банк України 8 липня 2015 року уводить в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні присвячену 240-річчю від дня народження Петра Івановича Прокоповича - винахідника першого у світі втулкового (рамкового) вулика, основоположника вітчизняної науки про бджільництво та раціонального пасічництва в Європі. Петро Прокопович виділив рамку як самостійну частину житла для бджіл, що дало змогу одержувати чистий стільниковий мед без знищення бджіл. Це був визначний крок в історії пасічництва.

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

На аверсі монети розміщено: угорі напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, ліворуч – малий Державний Герб України; стилізовану композицію: у центрі – рамковий вулик Петра Прокоповича, з якого вилітають бджоли, та старовинний вулик, бджолині стільники (ліворуч); унизу на матовому тлі: номінал – 2 ГРИВНІ, ліворуч – рік карбування монети - 2015; праворуч на дзеркальній поверхні - логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Петра Прокоповича, під яким написи: ПЕТРО/ПРОКОПОВИЧ, 1775/1850; праворуч – бджолині стільники в рамці, на яких сидить бджола.

Художник: Фандікова Наталія

Скульптор: Іваненко Святослав, Дем`яненко Володимир

Петро Іванович Прокопович

Народився 29 червня 1775 року на Чернігівщині у селі Митченки поблизу Батурина. Його батько був священиком і сподівався, що й син піде його шляхом. Тому, коли Петрові виповнилося одинадцять років, батьки направили його на навчання до Києво-Могилянської академії. Там він здобув глибокі знання із загальних дисциплін, вивчив німецьку, французьку та латинську мови. Але, закінчивши академію, зрозумів, що бути священиком не хоче. Мріяв стати вчителем. Проте не судилося: його направляють до Переяславського кінно-єгерського полку.

Військова служба майбутнього геніального бджоляра була досить успішною. Він брав участь у штурмах Варшави та Праги під командуванням Олександра Суворова, виявив себе як хоробрий та мужній офіцер, у 1798 році в чині поручника він все ж звільняється з війська.

На невеликій братовій пасіці, відставний офіцер захоплюється життям загадкових крилатих істот, яких тоді утримували в дуплянках.

З 1799 року Петро Прокопович вирішує присвятити себе бджільництву і у 1808 році вже має 580 вуликів. Всі ці роки він намагається глибоко зрозуміти життя бджолиної сім’ї і вдосконалити існуючі методи пасічникування. Зокрема його обурювала варварська традиція закурювати бджіл при відборі меду. Невтомні пошуки привели до створення у 1814 році першого у світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку.

В цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони пасічників усього світу. Був зроблений визначний крок в історії бджільництва – розпочата епоха раціонального бджільництва.

Ще один його винахід – дерев’яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед у рамках.

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича: «Його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були зв’язані в замок. Він застосовував методи, які далеко випередили його час».

У 1839 році винахідник мав майже 3 тисячі бджолосімей, які приносили і непоганий щорічний прибуток – 20 тисяч карбованців. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі і нараховувала 10 тисяч бджолосімей.

Прокопович проявив не лише здібності вченого-дослідника, але і педагога. Із заснованої ним школи за 53 роки її існування вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. В школі вони оволодівали передовим досвідом того часу. Шкільна пасіка в 1855 році нараховувала 2542 бджолині сім’ї.

За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні і сьогодні, як наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо. Прокопович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства і на власному досвіді це довів. За роки своєї діяльності він став досить заможною людиною. Лише вуликів своєї конструкції мав 6600 штук.

Чутки про медового генія дійшли і до царського імператорського двору – Микола І особисто приїжджав на Чернігівщину скуштувати меду з пасіки Прокоповича і саме імператор доручив змінити маршрут залізниці, що за планами мала пролягти посеред вуликів. Додав слави пасічнику і Тарас Шевченко. Погостювавши у Прокоповича, письменник зобразив його на сторінках своєї повісті «Близнюки».

Похований Петро Прокопович у селі Пальчики, на Чернігівщині, де була його школа. Зараз там збудовано пам’ятник, його ім’ям названий Український інститут бджільництва.