Національний
банк України 18 лютого 2016 року вводить в обіг пам’ятну монету номіналом 2
гривні присвячену 160-річчю від дня
народження видатного українського педагога в галузі дошкільного виховання,
громадсько-освітнього діяча, письменниці, історика, етнографа, мистецтвознавця,
літературного критика, однієї з організаторів жіночого руху, яка присвятила
своє життя створенню національної системи виховання й освіти, – Софії Федорівні
Русовій (уродженій Ліндфорс).
Монету
виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний
анциркулейтед, маса – 12,8 г,
діаметр – 31,0 мм, тираж – 25000 штук. Гурт монети
– рифлений.
На аверсі монети розміщено: угорі
малий Державний Герб України, праворуч півколом напис – «Україна», зазначення
номіналу – «2 ГРИВНІ» та року карбування монети – «2016», вислів Софії Русової:
«У ЖИТТІ КОЖНОЇ ШЛЯХЕТНОЇ ЛЮДИНИ МАЄ СВІТИТИ ВЕЛИКА ЯСНА ЗІРКА: ЩАСЛИВА ДОЛЯ РІДНОГО
КРАЮ» (унизу); ліворуч – лампа як символ просвітництва; унизу – логотип
Монетного двору Національного банку України.
На реверсі монети зображено
портрет Софії Русової, під яким написи: «СОФІЯ РУСОВА», «1856-1940».
Художник: Таран
Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій
Скульптор:
Атаманчук Володимир, Іваненко Святослав
«Нація народжується біля
дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті», – писала Софія Русова. Велика
Українка шведсько-французького походження, педагог, член Української
Центральної Ради.
Софія Русова народилася 18 лютого
1856 р. у селі Олешня на Чернігівщині. Її батько полковник шведського
походження Федір Ліндфорс, мати – француженка Ганна Жерве, дочка
генерал-губернатора Омська. Родина перебралася на Чернігівщину із Сибіру, щоб
врятувати старших дітей від туберкульозу, мовою спілкування була французька.
Поява п’ятої дитини засмутила матір, Софійка була такою кволою, що мати
сказала: «Не хочу її любити – все одно помре!» Та померло двоє старших дітей,
мати сама захворіла на туберкульоз і відійшла в інший світ. Софійку виховував
батько та старша сестра Марія. Вони переїхали до Києва, де дівчину прийняли до
третього класу Фундуклеївської гімназії. Софійка мала музичний талант,
захоплювалася оперою, серйозно займалася фортепіано. Легке та цікаве навчання,
веселі бали в Кадетському корпусі, прогулянки Хрещатиком обірвала несподівана
смерть батька. Софія закінчила гімназію й отримала пропозицію тітки з її
допомогою вступити до Петербурзької консерваторії. Як же їй хотілося цього! Але
ні: Софія та Марія виховували двох дітей померлого брата, тому вирішили
присвятити себе дітям. Коли уряд проголосив: «Никакого малороссийского языка
нет, не было и быть не может», Софія з сестрою організували перший в Україні
дитячий садочок та недільну школу для дорослих у Києві.
Завдяки М. Старицькому Софія
ввійшла до кола Старої Громади, де були Михайло Драгоманов, Іван Нечуй-Левицький, Микола Лисенко, Олена Пчілка. Був там викладач
грецької мови гімназії Олександр Русов у вишиванці, сивій шапці. Веселий розум
Софії хилився до добра, до його пісні, кохання, це бачив Михайло Драгоманов,
тому й посватав Софію за свого друга. На згадку про це перший син Русових
отримав ім'я Михайла. У 1874 році в Санкт-Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр
Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував
нареченій рапсодію «Золоті ключі». (Це перша в українській музиці фортепіанна рапсодія
«Золоті ключі» (1875)).
У цей час громадівці викупили у
братів Т.Шевченка права
на публікацію «Кобзаря». Професор Федір Вовк підготував рукописи Тараса
Шевченка. Це дало змогу Русовим пожити у Празі, працюючи над виданням
двотомного «Кобзаря», а потім нелегально переправити книгу в Україну. У Празі
Софія Русова народила, а через три місяці поховала свою першу дочку Людмилу.
Через півтора роки у них знайшовся син Михайло, потім дочка Любка. Родині
Русових доводилося часто переїжджати, жити в селах. Софія шкодувала за
консерваторією, але закінчила курси повитух: лікувала селян травами, приймала
пологи. Молода сім'я за власні кошти придбала міні-друкарню та видавала
українські книжки-метелики. Вона була вчителькою в школах Санкт-Петербурга й на
вечірніх курсах для юнаків, які вже закінчили початкову школу; в рідній Олешні
– вихователькою у приватних дитячих садках (як і вечірні курси, С. Русова сама
їх організовувала) в Чернігові, Херсоні, Полтаві. У Чернігові Софія Русова
заснувала першу громадську бібліотеку. Викладала музику в Київському
кадетському корпусі, французьку мову в київських Комерційній школі й
Комерційному інституті; курс дошкільного виховання в Київському Фребелівському
жіночому інституті.
Їм часто влаштовували обшуки,
пані Софію п'ять разів арештовували, довелося побувати їй і в Лук'янівській
в'язниці. Вперше опинилася в камері разом із Михайлом і Любкою. Ув'язненій не
дозволяли вишивати, навіть читати книжки. Сорокарічною вона у в'язниці народила
сина Юрія, його хрестив тюремний лікар.
У 1908 р. напередодні захисту
докторської дисертації Софією Русовою сталося непоправне: помер її син Михайло,
відомий вчений-етнограф та археолог. За ніч вона геть посивіла, але пішла на
захист.
Наступного року Софія Русова
видала «Український буквар», а в 1910 році редагувала перший український
педагогічний журнал «Світло». У цей же час Софія Русова викладала в
Комерційному інституті, читала курс дошкільного виховання у Фребелівському
інституті, брала участь у всесвітньому з'їзді представників преси у Брюсселі.
У 1915 р. вона овдовіла. Події
Лютневої революції 1917 року Софія Русова зустріла в Києві. Від просвітницьких
організацій її обрали до Центральної Ради, Софія Федорівна очолила Департамент
дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства)
освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники. На
початку 1919 року Софія Русова разом з українським урядом була евакуйована до
Кам'янця-Подільського. Останні роки української державності Софія Русова плідно
працювала в Червоному Хресті, рятуючи життя багатьох українських вояків, які
перебували у полоні.
Разом iз 13-річною онучкою Олею
лише з третьої спроби нелегально перейшли Збруч! У 66 років вона стала
засновницею та професором педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. У 78
років Софія Русова видала більше десяти підручників: «Теорія й практика
дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни». Останні 18
років Софії Русової на чужині сповнені тугою за Батьківщиною, пекучою самотою й
постійними пошуками засобів для існування. Немолода жінка у стоптаних
черевиках, у панчохах із дірками, немилосердно багато курила, безнадія не раз
породжувала думки про самогубство.
5 лютого 1940 р. у Празі померла
84-річна Софія Русова, похована в Празі на Ольшанському кладовищі неподалік
могили поета Олександра Олеся.
За матеріалами: bank.gov.ua та uamodna.com
Немає коментарів:
Дописати коментар