Монета з колекції

Центральний банк Португалії в 1989 році випустив ряд монет з серії «Золотий вік португальських відкриттів».

Представляю вашій увазі монету номіналом 100 ескудо «Відкриття островів Порту-Санту і Мадейра».

Монета масою 16,6 г і діаметром 34 мм виготовлена з мідно-нікелевого сплаву. Тираж монети 2 млн. шт.

На аверсі монети зображено герб Португалії та Мадейри, вгорі напис по колу «REPUBLICA PORTUGUESA» внизу «100 ESCUDOS».

На реверсі зображено рибацький корабель над картою острова, по колу напис «1420 MADEIRA»  «PORTO SANTO 1419» внизу рік випуску монети «1989» між гербами Мадейри

 

Острів Мадейра (порт. Ilha da Madeira) є головним островом однойменного архіпелагу, що знаходиться у північній частині Атлантичного океану біля північно-західного узбережжя Африка. Розташована на Африканській літосферній плиті, Мадейра вже майже шість століть етнічно, культурно, політично й економічно цілком відноситься до Європи. Разом з іншим заселеним островом архіпелагу, – Порту-Санту, та островами Дезерташ і Селваженьш утворює Автономний регіон Мадейра зі столицею у місті Фуншалі. Належить Португалії.

Для відважних мореплавців в епоху великих географічних відкриттів Мадейра була тією тихою гаванню, яка нагадувала про батьківщину під час повернення з далеких мандрів. Сьогодні Мадейра у більшості асоціюється з кріпленим вином мадерою, названим на честь острова, проте насправді цей мальовничий острів часто називають земним раєм, що має все для чудового відпочинку: фешенебельні готелі, пляжі, тропічні ліси, водоспади, що поєднуються з пригодами першопрохідців. Шанувальники архітектури також не будуть розчаровані, адже столицю острова місто Фуншал завдяки прямим проспектам з зеленими парками не без підстав називають «Лісабоном в мініатюрі». На півночі острова захоплюють барвисті трикутні будиночки з солом’яними дахами в селищі Сантана. Мадейра є батьківщиною Кріштіану Роналду – найкращого футболіста планети 2008 року.

Є різні думки щодо часу відкриття острова. Деякі історики вважають, що острів був відомий стародавнім римлянам ще задовго до прибуття португальських мореплавців. Тоді Мадейра разом із сусіднім островом Порту-Санту називалися Пурпуровими островами. Такі твердження ґрунтуються не тільки на мапах, але і на літературних джерелах. Зокрема, у праці 1348-1349 років Libro del Conocimiento іспанською мовою острови архіпелагу були названі Leiname, Diserta, Puerto Santo.

Пам’ятник Зарку у центрі міста Фуншала

Офіційною ж датою відкриття архіпелагу вважається 1418 рік, коли португальці Жуау Гонсалвеш Зарку та Тріштау Важ Тейшейра відкрили спочатку острів Порту-Санту, а вже наступного року, – 1419, потрапивши у шторм під час дослідження берегів Західної Африки, дісталися і острова Мадейри. Відразу помітивши потенціал та стратегічне значення острова, 1425 року з ініціативи короля Жуау І Великого було розпочато його колонізацію. Починаючи з 1440 року на острові запроваджується режим військової комендатури з центром у  Машіку, а вже за 10 років і в Фуншалі.

Прибулих на острів перших колоністів супроводжували їх сім’ї, а також невеликі групи знаті, що складались з близького оточення капітанів та колишніх в’язнів португальської імперії. Спочатку ведення сільського господарства було дуже ускладнене наявністю густого тропічного лісу, так званої лаурісілви (порт. laurissilva), – що цілком виправдовує ім’я острова, яке в перекладі на українську мову означає «ліс, деревина». Для створення мінімальних умов і угідь довелося вирубувати певну частину лісів. Деякі джерела вказують, що тропічний ліс було знищено вогнем. Крім того, оскільки водні ресурси острова розподілені дуже нерівномірно, довелося будувати примітивну систему водопостачання, так звані «левадаш» (порт. levadas), – вузькі тераси з канавами, по яким вода збігала з гір до плантацій. Загальна довжина цієї мережі сьогодні перевищує 1400 км. На початку риба та городина становили основу харчування місцевого населення, оскільки вирощування зернових не мало успіху.

Гірські «левадаш»

Тим часом, на зміну невдалим спробам вирощування зернових культур, за ініціативи принца Енріке Мореплавця, на острові впроваджується цукрова тростина, – рідкісна в Європі, через що було заохочено переїзд з Сицілії декількох фахівців, що спеціалізувалися на цій важливій культурі. Невдовзі, після успішного початку виробництва цукру на острові оселяються купці євреї, генуезці, та португальці, а місцева економіка починає свій динамічний розвиток у торгівельному відношенні. Обсяги виробництва цукру зростали настільки швидко, що незабаром виникла гостра необхідність у залученні додаткової робочої сили. Так, для задоволення цієї потреби було завезено темношкірих рабів з Канарських островів, Марокко і Мавританії, а пізніше і з інших регіонів Африки.

Пляшка мадери

Розвиток цукрової промисловості продовжувався аж до XVII століття, коли на острові було винайдено процес одержання мадери – вина кольору чаю зі слабким гіркуватим смаком і підвищеним вмістом спирту, яке отримують в результаті так званої мадеризації (термічної обробки). Цей продукт поступово став не тільки найважливішою статею експорту острова, але і його символом у всьому світі, у той час як виробництво цукрової тростини в Португальській імперії було перенесене до Бразилії та Сан-Томе і Прінсіпі.

Пам’ятник Колумбу у місті Фуншалі

Острів з його головним морським портом у місті Фуншалі набули важливого стратегічного значення практично відразу після відкриття, – завдяки своєму вигідному географічному розташуванню він став проміжним пунктом на шляху славетних португальських каравел, що курсували водами Атлантичного океану починаючи з XV століття. Неодноразово на Мадейрі та на сусідньому острові Порту-Санту зупинявся Христофор Колумб, спочатку у комерційних цілях пов’язаних з торгівлею цукром, а згодом під час своєї третьої подорожі до Америки у 1498 році. У місті Фуншалі на честь цього іспанського мореплавця встановлено пам’ятник, а на острові Порту-Санту, де він одружився на дочці тамтешнього військового коменданта, його власний будинок перероблено на музей.

За матеріалами: uk.wikipedia.org