Видатні особистості України. Іван Карпенко-Карий

Національний банк України 14 вересня 2015 року ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні присвячену 170-річчю від дня народження одного з фундаторів українського професійного театру, драматурга, актора, режисера, громадського і культурного діяча Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича), який подарував майстрам сцени і глядачам справжні драматургічні перлини. П`єси, створені ним, становлять цілу епоху в українській драматургії.

Монету виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – спеціальний анциркулейтед, маса – 12,8 г, діаметр – 31,0 мм, тираж – 30 000 штук. Гурт монети – рифлений.

 

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України, напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ; у центрі стилізовану композицію: на сцені, увінчаній символом театру – масками комедії та трагедії, зображено фрагмент спектаклю, з рампи звисає картуш із написами «Хазяїн», «Сто тисяч», як символ безкінечного таланту Карпенка-Карого; унизу – номінал 2 ГРИВНІ, рік карбування монети 2015 (праворуч) та логотип Монетного двору Національного банку України (ліворуч).

На реверсі монети зображено композицію, що символізує режисерський та акторський таланти Івана Карпенка-Карого: він – ляльковод з ляльками своїх героїв, праворуч – його родинний хутір; угорі півколом напис ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ, та роки життя 1845-1907 (ліворуч). 

Художник: Кочубей Микола

Скульптор: Дем’яненко Володимир, Іваненко Святослав

  

10 вересня 1845 року у селі Арсенівці Бобринецького повіту на Херсонщині, в родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича народився син Іван.

Батько походив із зубожілого дворянського роду. Не маючи ні землі, ні чинів, ні освіти, Карпо Адамович Тобілевич змушений був все життя служити у поміщиків. Мати майбутнього письменника була кріпосною, її Карпо Адамович викупив у поміщика Золотницького.

До чотирнадцяти років Іван жив у селі. 

1855 року починає вчитись у Бобринецькій повітовій школі, по закінченню якої з нагородою за успіхи в навчанні та «благонравие» працює писарчуком у канцелярії пристава в містечку Мала Виска, потім канцеляристом у Бобринецькій міській управі. 

Перший рік навчання у Бобринці був для хлопця дуже важким. Батько влаштував сина на квартиру, але хазяйка була дуже скупою людиною. Вона намагалася нажитись за рахунок квартирантів-школярів: дуже погано харчувала дітей і майже не топила в хаті. Одного разу старші школярі збунтувались: побили посуд на голові хазяйки й обмазали її стравою. Від таких побутових умов малий Іван захворів і ледве не помер. Тоді батько, Карпо Адамович, незважаючи на нестатки, купив у Бобринці стареньку хату і, під опікою вже старої, але проворної своєї матері, оселив там Івана і молодших синів – Михайла й Петра, які вже мали ходити до школи. 

У 1862-1863 роках Іван Тобілевич познайомився і зблизився з Марком Кропивницьким, почав брати участь у бобринецькому театральному гуртку. 

Працює канцеляристом у Бобринецькому повітовому суді. У 1865 році повіт з Бобринця переїздить до Єлисаветграда, де Іван працює на посаді столоначальника повітового поліцейського управління. Тоді ж разом з Кропивницьким займається громадською, та аматорською театральною діяльністю. 

У 1868-1869 рр. працює секретарем Херсонського міського поліцейського управління, потім знову Єлисаветградського.

1869 року одружився з Надією Карлівною Тарковською – дочкою поміщика з давнього польського шляхетського роду. Невдовзі з'явилися діти. Перший син Віссаріон помер невдовзі після народження. У 1872 році народилася дочка Галя, потім Назар, Юрко, Орися. 

1877 року Іван Карпович заклав хутір Надія на честь дружини. 

1881 р. його дружина померла від туберкульозу, залишивши чотирьох дітей. Ще через рік після тривалої хвороби поховали дочку Галю. 

У 1869-1883 рр. Тобілевич активно включається в громадсько-політичну і театральну діяльність в Єлисаветграді. Очолює нелегальний політичний гурток місцевої передової інтелігенції. Допомагає учасникам революційного руху. На цей період припадають і перші літературні спроби. Співпрацює з газетою «Елисаветградский вестник», займається перекладами з російської мови повістей Г. Успенського та Ф. Решетнікова, створенням оповідання «Новобранець». Працює над п’єсами «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки». 

   

В альманасі М. Старицького «Рада» публікує оповідання «Новобранець» за підписом Гнат Карий. 1883 року Тобілевича без пояснення звільнили з посади секретаря поліції. Після звільнення переїздить з дітьми на хутір Надія. 

В той час трупа Старицького приїхала на гастролі в Єлисаветград. Під псевдонімом Карпенка-Карого Іван Тобілевич стає актором трупи М. Старицького. 

1884 року письменник одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською. 

Під час гастролей трупи Старицького в Ростові-на-Дону (1884) надходить розпорядження про заборону Карпенкові-Карому перебувати на Україні й у великих містах Росії. Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Тоді ж написав п’єсу «Бондарівна», п’єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє п’єсу «Хто винен?» на «Безталанну».

1886 року створено комедію «Мартин Боруля». У Херсоні надруковано «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого. 

Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля Єлисаветграда. Живе під наглядом поліції. Займається господарством. Прагне поновити свою театральну діяльність. Листується з братами: М. Садовським і П. Саксаганським. 

З 1888 року гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в українському народному Театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Згодом разом із Саксаганським очолює окрему трупу. 

У 1889 році написав комедію «Сто тисяч»», у 1892 – драму «Батькова казка». 

З 1893 по 1895 роки письменником створено драматичні твори: «Паливода XVIII століття», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Понад Дніпром», «Чумаки». 

У 1897 році склав записку до з'їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з'їзду виголосив П. Саксаганський. У 1898 році написано статтю «Наталка Полтавка». 

1899 рік – створив трагедію «Сава Чалий», 1900 року написав комедію «Хазяїн». 

У 1901 році під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори. 

З 1902 по 1904 роки написав драматичні твори: «Гандзя», «Суєта», «Житейське море». 

У другій половині січня 1907 року в м. Умані востаннє виступає на сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна. 

15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер у Берліні. Його тіло перевезено на Україну і поховано поблизу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч з могилою його батька. 

На хуторі Надія 1969 року відкрито літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого.

За матеріалами: bank.gov.ua  та  ukrtvory.com.ua